Дорога Олено,

зачеплена тобою проблема має декілька аспектів. Розглянемо їх по черзі. Чи легше жити без віри в Бога? На це питання могли б відповісти невіруючі. Однак це була б непереконлива відповідь з тієї простої причини, що невіруючим ні з чим порівнювати своє життя, у них немає досвіду віри. Ти скажеш: «Перепрошую, але я знаю людей, котрі були віруючими, а потім втратили віру» або «Є люди, котрі були атеїстами, а потім увірували». І такі, дійсно, люди є, і їхня думка була б авторитетною. Зазначу, що ті, хто втратив віру, так і не знайшли душевного спокою. Найправдивіші свідчення могли б, очевидно, дати люди, які після тривалого невір'я − увірували. Одним словом, це складне питання, і мені важко відповісти на нього однозначно. І все ж я бачу причину, яка ускладнює життя невіруючих. Вона пов'язана з питанням: чи здійснює людина трагічну помилку, відкидаючи Бога? У певні періоди життя це питання викликає у людини чимало ускладнень і внутрішній неспокій, особливо у людей чутливих і мислячих; вони далеко не певні, що віра ніяк не полегшує життя.

 

Важко сказати, чи легше живеться невіруючій людині. Власне я гадаю, що невіруючим набагато важче в цьому хаотичному світі. Невіруюча людина живе ніби в порожнечі. Вона вільна і самотня, як казав Сартр. Близькі люди і суспільство не в змозі замінити потребу в чомусь чи в комусь, що існує абсолютно. Це абсолютне існування віруючі називають Богом. У людині, як в істоті необов'язковій, закодована потреба чогось, що є безумовним і обов'язковим. Цієї потреби ми не зможемо позбавитися до кінця життя.

Безперечно, у віруючих також виникає чимало питань і сумнівів. Вони також потерпають за свою віру, котру слід підтримувати і зміцнювати. І все ж, гадаю, що їхній тягар не такий тяжкий, як проблеми невіруючих людей.

 

Одним з найскладніших завдань для віруючих є завдання жити згідно зі своєю вірою. Багатьом із нас здається, що наше життя відстає від вимог віри. Той, хто вірить, мусить рахуватися зі своєю совістю, в якій записаний основний закон: твори добро, уникай зла, не роби іншому того, що тобі самому неприємне і таке інше. Проте ці умови не настільки складні, як ті, котрі виставляє віра.

 

Наразі перейдемо до другої твоєї проблеми. Чи легше жити людині, котра не дотримується заповідей? Можна сказати однозначно: немає людей, котрі зовсім не дотримуються ніяких заповідей і законів. Про один з цих законів я вже згадував – це наша совість. Ніхто не вільний від основного закону, записаного в людській совісті.

 

Окрім власної совісті, кожен з нас підпорядковується законам, прийнятим суспільством. У нашій цивілізації не лишаються безкарними вбивства, крадіжки, насильство над особистістю та інші злочини, які порушують норми людського співіснування. Отож, життя завжди унормовується певними законами. Якщо людина заперечує Божий закон, то вона неминуче підпорядковується іншим законам, і найчастіше вони – жахливі. Сталін та Гітлер відкинули Божі заповіді і спробували нав'язати народам свої закони. Люди, які пережили диктатуру, згадують про неї з відразою. Це був закон убогості, масового нищення, концентраційних таборів, закон, заснований на страхові та насильству.

 

Ти пишеш, що недотримання Божих заповідей робить людину вільною. Якраз навпаки: її одразу ж обплутують і обмежують власні слабкості, яким вона легко і непомітно піддається: алкоголь, наркотики, проституція, крадіжки та багато іншого. На мій погляд, свобода, про яку ти мрієш, і заводить людину в найбільше рабство.

 

Я вважаю, що Божі заповіді – найкращий шлях не лише до внутрішньої свободи людини, яка, дотримуючись заповідей, стає більш стійкою перед слабкостями своєї природи, але це також і єдино правильний шлях, який веде до зовнішньої свободи. Адже людині, що дослухається до Божого слова, завжди легше дотримуватися і вимог державного закону.

 

Ти також стверджуєш, що людина, яка не вірить і не дотримується заповідей, відповідає лише перед самою собою. Але це не так. Кожна людина так чи інакше, але відповідає перед суспільством, в якому живе. Жодне суспільство не прийме людини, котра зневажає батьків, дружину (чоловіка), є поганим прикладом для дітей та інше. Захищаючись від таких людей, суспільство встановлює закони співіснування.

 

Однак повернімося до відповідальності перед самим собою. Ти правильно говориш: невіруюча людина відповідає лише перед собою. Суддею є її власна совість. Совість, незалежно від того, вірує людина чи ні,− дуже суворий суддя. Навіть безжальний. Совість переслідує людину вдень і вночі, в молодості і старості. Мені довелось заспокоювати чимало людей, щоб вони могли гідно дожити свої останні дні життя. Деякі невіруючі говорили мені: «Вам добре: ви можете на сповіді скинути тягар своїх гріхів, я ж цей горб змушений носити все життя.» Ось така вона свобода, про яку ти мрієш, сумуючи за відповідальністю лише перед собою. Ти обираєш собі найжорстокішого суддю. Будь обережна у своїх судженнях і передбаченнях.

 

Подумай про все це і дай сама собі відповідь: чи дійсно тобі буде легше жити без віри в Бога?