Перша книга "Буття" веде нас у прадавню історію, коли світ тільки-но створювався, коли «земля була пуста й порожня, та й темрява була над безоднею, а Дух Божий ширяв над водами».

Вона розповідає, як Бог створював світ, людину, якою була доля перших людей і перших людських поколінь. Опис давніх подій Біблії приведе нас до Месопотамії, у так зване Межиріччя – область між ріками Тигр та Євфрат, де пізніше виникли держави шумерів, ассірійців, вавілонян, персів, а нині знаходиться Ірак. Звідти, із міста Ур, вийшли за закликом Бога Аврам та його дружина Сара. Це відбувалося десь за 1700 років до Різдва Христового. У той час жив визначний законодавець, цар Вавілона, Хаммурапі. Його зведення законів - базальтовий блок, покритий клинописом - нині зберігається у Луврі.

Завіт, укладений між Богом і Аврамом, розпочинає історію вибраного народу. На підтвердження угоди Бог змінює ім'я Аврама на Авраам, а його дружини Сари на Сарра. Нащадки Авраама, син Ісаак, потім онук Яків (Ізраїль) разом зі своїми дванадцятьма синами мандрували в пошуках пасовищ для своїх стад землями Харана, Ханаана, сучасних Сирії, Йордана,

Лівану, Ізраїлю та Палестини. Ці країни - батьківщина Святого Письма, його колиска. Тут відбувалися різні події, в яких являв себе Єдиний Бог, здійснювалась Священна Історія, котру запам'ятовували і передавали із покоління в покоління. Передавали спочатку усно, переповідаючи з покоління в покоління, ретельно зберігаючи. Напевне, декотрі її фрагменти були записані ще за давнини, різним письмом: клинописом, єврейською мовою, арамійською, грецькою - оскільки в залежності від політичної ситуації змінювалися також і мови. Первинною мовою народу Біблії була давньогрецька (іврит), на зміну івриту (після вавілонського полону) прийшла споріднена мова - арамейська, що була розповсюджена у Вавілоні. Нею користувалися ізраїльтяни аж до пришестя Христа, хоча після завоювань Олександра Македонського грецька мова стала мовою спілкування народів Середземномор'я. Давньогрецька мова протягом тисячоліть лишалася мовою богослужінь, молитов, завдячуючи релігійній літературі вона збереглася до наших днів. Сьогодні відроджений іврит є однією із державних мов Ізраїлю.

Книга Буття завершується оповіданням про те, як один із синів Якова, Йосиф, став чільним радником фараона, а всі дванадцять патріархів, з яких пішов родовід племен єврейського народу, оселились в Єгипті. Книга Вихід розповідає про взяття в рабство ізраїльтян у Єгипті і про дивовижні події, пов'язані з виходом народу із цієї країни під керівництвом Мойсея після чотирьохсотрічного рабства. Це відбувалося у 1650 – 1230 роках до Різдва Христового. Кульмінаційний момент книги - укладання Завіту між єврейським народом, нащадками Авраама, Ісаака та Якова (Ізраїлю), з Самим Богом. Бог обіцяє благословити народ, а ізраїльтяни беруть на себе зобов'язання зберігати вірність Богу і суворо дотримуватися Його заповідей. Напружена розповідь про вихід із Єгипта, про поневіряння пустелею на шляху до Землі Обітованої, а також докладні вимоги Бога до ізраїльтян є також і в інших книгах, що складають П'ятикнижжя Мойсея ( це книги: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня) - його також Біблія називає Законом. До фактів звільнення із рабства та укладання Заповіту з Богом покоління євреїв постійно зверталися і звертаються, відзначаючи свята Пасхи, П'ятидесятниці та Кучок.

Пам'ять нащадків Авраама та їхня вірність Угоді буде здавати суворий іспит.

По суботах, у свята, а також у тяжкі періоди історії будуть вони згадувати про те, що зробив Бог для ізраїльського народу. Про те, як Він ніколи не покидав їх напризволяще, завжди захищав і звільняв із рук ворогів. Цю пам'ять підтримували Писання, оповіді, поезія, особливо псалми. Віками і тисячоліттями переписувалися тексти, котрі збирали, перечитували, завчали напам'ять, коментували, а потім укладали зведення, книги, які пізніше назвали Біблією. Книги святі. Святі тому, що святий сам Бог. А вони, написані людьми завдяки натхненню Святого Духа, показували Бога живого і діючого у світі серед справ людських. І в цих діях Бога можна прослідкувати чіткий план щодо не лише єврейського народу, а всього людства. Бог готує вибраний народ до пришестя Месії, який зможе відкупити із рабства гріха усіх людей усіх національностей світу.

Подальша доля ізраїльтян пов'язана з помічником Мойсея Ісусом, сином Навина, котрий завоював Ханаан (про це розповідає Книга Ісуса Навина), із суддями, тобто, людьми, які керували племенами Ізраїлю (Книга Суддів), і з останнім суддею, котрому Бог звелів призначити через святе помазання перших царів: Саула і Давида ( Книги Самуїла і книги Царств). Давиду Господь обіцяв дати нащадка, котрий буде царювати в Ізраїлі довіку, але після смерті його сина Соломона царство розділилося на Північне (Ізраїль) та Південне (Юдея). Пізніше, у 721 році до н.е. Північне царство було зруйноване ассирійськими загарбниками, а єврейське населення вигнане у рабство в Ассирію. Подібна доля очікувала і населення Південного царства, для котрого з 586 по 538 роки до н.е. настають часи вавилонського полону. Про нездоланну вірність своєму Богу, яка була збережена за найтяжчих умов, розповідає Книга Даниїла, пророка, котрий став одним із радників вавилонських, а потім і персидських царів.

Після полону розпочинається історія відновлення Єрусалиму, храму і всього устрою релігійного та економічного життя єврейського народу (Книги Езри та Неємії).

Потім починаються нові випробування в час жорстоких переслідувань за відданість Завіту з Богом, про які розповідається у Першій та Другій Книгах Макавеїв. У них діють герої Макавейського повстання 167 – 134 років до н.е.: священник Маттатія та його сини Юда Макавей, Йонатан і Симеон. Героїчні повстанці отримують перемогу, їхні нащадки - династія Хасмонеїв - розпочинають правління в Ізраїлі, відроджуючи служіння Богу в опоганеному язичниками Храмі. Незадовго до народження Ісуса Христа римляни завойовують Ізраїль, віддаючи правління своєму ставленику Іроду Великому. Цей жорстокосердий чоловік, намагаючись заслужити любов народу, дав величезні кошти на перебудову і розширення Єрусалимського Храму, де пізніше проповідував Ісус. Дізнавшись про народження довгоочікуваного нащадка Давида, котрому за законом і за обіцянками Бога мав належати престол, Ірод наказав винищити усіх малят у Вифлеємі, щоб зберегти свою незаконну владу.

Історія вибраного народу... У ній одночасно і любов Бога, і покара неслухняного люду. Однак, перш ніж карати, Бог через пророків закликає людей отямитися, відвернутися від зла, чинити справедливо. Першими пророками були Мойсей, Самуїл, Ілія, Єлисей, Натан. Великі пророцтва знаходимо в окремих книгах Ісаї, Єремії, Єзекиїла, Даниїла а також у Книгах Пророків, котрих ми називаємо «малими». Іх дванадцять: Осія, Йоїл, Амос, Авдій, Йона, Міхей, Наум, Авакум, Софонія, Аггей, Захарія та Малахія. Їхні віщування не просто розповідають про майбутні події, вони вказують на Месію настільки чітко, що Ісус пізніше міг з певністю сказати до фарисеїв: «Ви вивчаєте Писання, а вони свідчать про Мене».

Гортаючи Біблію, ми знайомимося з кількома книгами, які називаються книгами мудрості або дидактичними книгами. Називаються вони так тому, що утримують повчання Премудрості Божої. Про неї свідчить Псалтир,

Книга Приповідок, Проповідник (Еклезіаст), Пісня Пісень, Книга Мудрості, Книга Сираха та Іова. Насамкінець звернемо ще увагу на Книги Товита, Юдити та Естери. Це дуже цікаві оповіді про дивовижних героїв, про їхню вірність та безмежну довіру Богу, про полум'яну любов до свого народу. А невеличка Книга Рути – приклад шляхетності і любові молодої вдови, моавитянки, до своєї свекрухи Ноеми, єврейки. Це розповідь про те, як чужинка стала прабабусею царя вибраного народу – Давида.

Колиска Біблії – величезна територія, величезний проміжок часу, найрізноманітніші люди. Проте всі ці книги об'єднує в Одну Дух, Автор усіх писань Старого Завіту, в якому передвіщається Спасіння і Нового Завіту – про прихід Спасителя. Смерть Ісуса Христа за наші гріхи та Його воскресіння дають нам надію і впевненість у тому, що гріхи простяться і що здійсниться воскресіння до нового життя усіх, хто готовий довіритися Богу і жити у згоді з Ним.