 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Редакція,
Багато людей не усвідомлюють, що центром християнської віри є особистість розіп'ятого і воскреслого Ісуса, а не якісь високі ідеї, культура, звичаї або етичні позиції. Щоб допомогти нам знайти особистий контакт зі Спасителем, Божественне Провидіння зберегло до нашого часу приголомшливий образ Його страждань і смерті, що відбився на поховальних покривалах, котрі є свого роду п'ятим Євангелієм, написаним не чорнилом, а кров'ю, пролитою заради нашого спасіння. Туринська Плащаниця − науково-історичний унікум. Боже Провидіння зберегло цю безцінну реліквію до нашого часу, щоб, вказуючи на цього безголосого свідка смерті та воскресіння Христа, закликати сучасних людей до навернення.
Точна наукова методологія підтверджує, що льняне полотно – Плащаниця – було поховальною габою за часів Христа. У нього загорнули мертве тіло розіп'ятої людини, яка відзначалася дивовижною красою та фізичною досконалістю.
Кропіткі та всебічні дослідження Туринської Плащаниці, які проводяться протягом майже 100 років вченими, що працюють у різних областях знань, вказують на її достовірність. Завдяки цим дослідженням Туринська Плащаниця стала найвідомішою християнською реліквією, «фотографічним кліше» страждань, смерті і Воскресіння Христа, яке викликає подив наукового світу. Вчені стверджують, що відбиття на Плащаниці виникло в результаті присутності дійсно розіп'ятого тіла, яке залишило на ній відбиток типу фотографічного негатива, у той час як плями крові на Плащаниці існують в позитиві.
Американські фізики з’ясували, що відбиток на Плащаниці має трьохвимірний характер. Численні спеціальні дослідження доводять, що сучасна наука не в змозі створити таке зображення, і жоден фальсифікатор також. Зображення не було написане ані пензлем, ні якось по-іншому, воно не є справою рук людських. Немає на ньому слідів художнього спрямування, як це буває у випадках іконопису чи малярства.
Американські вчені із Інституту космічних досліджень NASA після серії надзвичайно складних досліджень Туринської Плащаниці дійшли до наступних висновків: «Для нас, вчених, можливість фальсифікації відбитку на Плащаниці була б більшим чудом, аніж Воскресіння Христа, адже це означало б, що наука ХХ століття не може зрівнятися з вдосконаленістю фальсифікатора ХІV століття, що звучить більше, аніж безглуздо». К.Е.Стівенсон та Г.Р. Мабермас після опублікування результатів досліджень Плащаниці написали: «Як вчені, ми не можемо керуватися гіпотезами віри, проте стосовно Плащаниці вірити більш розумно».
Жовто-прозоре відбиття є великою загадкою, оскільки там взагалі не знайдено пігментів, фарб чи красильних речовин. А сама пряжа пожовкла тільки зовні. Виявляється, що серед майже сотні волокон, із яких складається нитка, лише два чи три зовнішніх волокна змінили колір. Таким чином, зображення виникло лише на поверхні волокон, його немає ані на зовнішньому боці тканини, ані в центрі нитки.
Спроби позбавитися від кольору волокна завдяки застосуванню 25 різних лабораторних розчинників виявилися безрезультатними – відбиття на Плащаниці нічим знищити неможливо.
Порівняльні дослідження Плащаниці поза всякими сумнівами довели, що це − давня льняна тканина початку нашої ери, котра, швидше за все, була виготовлена в майстернях дорогих похоронних тканин з-за Дамаску.
Спеціалісти з історії волоконних матеріалів стверджують, що саме такий тип тканини використовувався у Палестині для поховання померлих. Всесвітньо відомий швейцарський криміналіст Макс Фрай, що досліджує початкове місцезнаходження предметів за наявністю на них певного квіткового пилку, знайшов на Плащаниці пилок рослин часів Христа, котрі зростали тільки в районі Галилейського озера та Мертвого моря. Висновок ясний: Плащаниця в часи Христа знаходилася в Палестині.
ЗАЗНАВ СТРАХІТЛІВИХ КАТУВАНЬНаукові дослідження Плащаниці показали, що на ній знаходиться зображення чоловіка зростом 1,81 м, який мав бороду та довге волосся, міцне і пропорційної будови тіло, а також красиві семітські риси обличчя. Чоловік цей зазнав страхітливих катувань – бичування, накладання тернового вінка та розп’яття. На його тілі нараховано близько 600 ран та різних синців. Відбиток мертвого тіла не вказує проте на якісь ознаки його розпаду. Ці свідчення узгоджуються з євангельськими описами, але доповнюють їх досить важливими подробицями. Таким чином, Плащаниця мовби наочно підтверджує і показує страждання Христа, яким Він віддався «…до кінця» (Йо 13,1) з любові до нас.
ЛИК ІСУСАНезважаючи на такі фізичні та духовні страждання, відбиття обличчя на Плащаниці вражає неповторною красою і спокоєм. Величезні хресні страждання з таким спокоєм міг витримати лише Той, Хто усвідомлював, що через страждання і смерть здійснює остаточну перемогу над смертю.
В результаті обробки трьохвимірного відбиття вчені ідентифікували дві монети на правому та лівому оці Людини з Плащаниці: одна монета була виготовлена між 29-м та 32-м роками під час правління Понтія Пилата, а друга викарбувана Пилатом на честь Юлії, матері Тиберія, в 29-му році після Різдва Христового. Це черговий доказ на підтвердження походження Плащаниці з часів Христа, а наявність монет на очах відбиває давній юдейський звичай поховання померлих. (…)
КРОВ НА ТКАНИНІ ПЛАЩАНИЦІМіжнародні експерти судової медицини, патологоанатоми і криміналісти однозначно стверджують, що в Плащаницю було загорнуто мертву людину. У 1978 – 1982 роках у плямах крові на полотні були знайдені продукти біохімічного розкладу гемоглобіну людської крові групи АВ (IV). Звернімо увагу на сироватку крові, яка утворює ореол навколо відбитих на полотні згустків (результат процесу зменшення згустків крові). Невидима оку, сироватка крові була виявлена лише після застосування ультрафіолетових променів, під дією яких засвітилася жовтим кольором. Це доводить, що в Плащаницю було загорнуто тільки-но зранене тіло.
На відміну від плям на інших поховальних полотнах, криваві плями на Плащаниці не темно-коричневого кольору, а кольору «вицвілої мальви» (блідий кармін з фіолетово-рожевим відтінком). Причиною цього є наявність у тканині хни, алое та мира, а також білірубіну. Остання речовина, на думку професора Гонеллі, доводить, що в ранах на тілі Ісуса містилась велика кількість механічно розірваних червоних тілець. Отже людину, котра сходила кров'ю в такий спосіб, піддали сильному бичуванню. Плями крові наПлащаниці мають специфічні обриси, а чітке, не розмите відбиття згустків крові доводить, що полотно, яке прилягало до них, не було відірваним, а відділилось «ідеальним» способом. Цей факт передбачає надприродне проникнення тіла Воскреслого крізь тканину поховальної габи, яка одразу ж спала на поховальну лаву.
Зображення Розіп'ятого Спасителя на Туринській Плащаниці – це оригінальний документ Страждань Господа, відомих нам із описів Євангелія.
Сакральне мистецтво середньовічної Європи намагалося зобразити розіп’ятого Христа, виходячи з небагатослівних описів Євангелія, а також домислів художників. Дійсні подробиці розіп'ятого Христа наука змогла розшифрувати тільки в наш час, досліджуючи поховальну габу (Sindon).
Страждання Христа розпочались у Гетсиманському саду, звідки і ми розпочнемо спостерігати за Його шляхом аж до гробу. Євангеліст Лука говорить: «Повний скорботи та тривоги, ще пильніше молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю» (Лк 22,44).
На думку лікарів, кривавий піт можуть спричинити стресові духовні муки у молодих людей (до 40 років). Ісус пережив так званий «гістономічний струс», який збільшує проникність стінок кровоносних судин, котрі густо обплітають потові канали, у результаті чого кров може проникати у піт. Це було духовне вмирання, що тривало близько двох годин, протягом яких змінювались одне за одним стани стресу та розслаблення. Під час стресу кров нагально відходила від голови у черевну порожнину, викликаючи втрату свідомості, а під час періодів розслаблення вона сильною хвилею била в голову, викликаючи згадуване явище «проштовхування» червоних тілець у потові канали і пізнішу їх появу разом з потом на поверхні шкіри. Саме з любові до кожної без виключення людини Бог «ніс на собі наші болі…, був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші» (Іс 53,4-5).
Перед бичуванням Христа били кулаками по обличчю. Удари та плювки в обличчя вважалися у юдеїв ганебним способом приниження людини за богохульство. На їхній погляд, Ісус здійснив найбільше богохульство, оскільки, як істинна людина, стверджував, що є істинним Богом (пор. Йо 5,18; 8,58-59; 14,8-10). Ісус був усіляко принижений і висміяний. А також пережив фізичні страждання, коли Його кинули на залишок ночі у підвал палацу Каяфи.
Відбиття обличчя на Плащаниці свідчить про сліди знущань. На носі і правій щоці лишилися рани від удару палкою. Наявні також рани на повіках та надбрівних дугах, набряк на правій виличній кістці, цівки крові, що витікали з носа, вм'ятина з незначним зрушенням на кінчику носа, сліди виривання волосся разом з верхнім шаром шкіри. І в Євангеліях ми читаємо: «І били Його тростиною по голові, плювали на Нього…» (Мр 15,19); «І били його в обличчя» (Йо 19,3).
БИЧУВАННЯ
Ісуса піддали жорстокому бичуванню. По всьому тілі – рани від
ударів римським батогом flagrum, до того ж і на сідницях, і це
є свідченням того, що Ісуса перед бичуванням роздягли догола. Римське
бичування (flagrum romanum) було настільки тяжкою покарою, що закони забороняли
його застосовувати до своїх громадян. Бичування або передувало розпинанню,
або було окремим покаранням. Ця страшна кара іноді закінчувалася смертю.
Батіг мав три довгі ремінці, що мали на кінцях закріплені шматочки металу,
які і виривали під час побиття шматочки тіла. Опісля десятків ударів багато
хто із засуджених на бичування не переживали екзекуції і помирали на місці.
Для засудженого на розп'яття кількість ударів обмежувалася десь до 20,
щоб нещасний міг дійти з хрестом до лобного місця. Пилат, котрий відчував
до Ісуса прихильність і не бажав Його смерті, казав: «Тож
я його покараю, і відпущу» (Лк 23,16). Отож
Господь був засуджений до найстрашнішого бичування (т.з. стаціонарного)
на тюремному дворі фортеці Антонія, після чого Його мали б звільнити!
Цим і пояснюється велика кількість ударів та надзвичайна жорстокість,
з якою били батогами Ісуса. Адже вважали, що саме це і є кара.
Наказ Пилата про бичування Ісуса отримав сотник, який доручив це виконати фінікійським та самарійським воїнам, що мешкали у казармах навколо тюремного двору. Вони були затяті вороги Ізраїлю! Отже Ісуса били з особливою ненавистю, бо він для них не був звичайним в'язнем, а уособлював вибраний народ.
Металеві батоги на двох чи трьох ремінцях в'їдалися в тіло до кісток, порушуючи кровообіг між ребрами, що спричинило численні пошкодження грудної клітки та зміни у плевральній і навколосерцевій порожнинах. В результаті стався сироватко-кров’яний вилив у плевральну порожнину. Такою вимальовується картина бичування, на якій зійшлися відомі американські та німецькі лікарі, хірурги грудної клітки. Після такого побиття Ісус пережив посттравматичний стрес і сильну кровотечу, що прискорили Його смерть на хресті: «Пилат же здивувався, що вже вмер…» (Мр 15,44).
Ісуса, руки котрого були прив'язані до низького стовпа, бичували два воїни. Дослідження відбитків на Плащаниці дозволяють визначити, під яким кутом наносилися удари, і навіть стверджувати, що той, хто стояв з правого боку, був вищого зросту і наносив удари з очевидним садизмом. Ісус стояв трохи схилившись, руки Його були прив'язані до стовпа. Ремінці батогів обвивали тіло, удари наносились також і на живіт, верхню частину грудної клітки, гомілки і стегна. Полотно свідчить, що загальна кількість ударів склала близько 120. Били по всьому тілу, від шиї через спину аж до ступнів. На передній частині тіла ран менше. Безперечно, уникали бити в область серця. Лікарі стверджують, що таке побиття швидко привело б до смерті Ісуса від навколосерцевого запалення. Але ж передчасна смерть не була метою цього бичування.
ТЕРНОВИЙ ВІНЕЦЬ«І вояки, сплівши вінок із тернини, вклали йому на голову…» (Йо 19,2). Після бичування воїни підняли Ісуса із калюжі крові і посадили, одягнувши Йому на голову корону, сплетену із гілок терну. Ця корона мала форму шолому і нагадувала митру царів Сходу. Коронація засуджених терниною не була узвичаєна ані у римлян, ані у євреїв. Це єдиний випадок, який записано в Євангелії. Таку кару було вигадано лише для Ісуса. На Плащаниці відбилися чисельні плями крові. Ці плями – результат ушкодження кровоносних судин голови шипами тернового вінка. Вінок з тернини мав форму убору для всієї голови. Хірурги нарахували 13 ран від шипів терну на чолі та 20 на потилиці, але припускають, що ран могло бути і 50. Оскільки під шкірою голова вкрита сіткою нервових закінчень і кровоносних судин, то терновий вінець викликав невимовний біль, а також дуже сильну кровотечу. «Якщо врахувати, що на 1 см² шкіри голови припадає понад 140 чутливих до болю точок, то можна собі уявити нестерпні муки Христа під час трагічної коронації», – так написав Л.Коппіні, директор Інституту анатомії Болонського університету. Дослідження підтвердили збіг місць появи крові з проходженням артерій та вен на голові. Це є черговим доказом істинності Плащаниці. Оскільки кровоносна система була описана та вивчена лише в 1593 році.
 Після знущальної коронації воїни били Ісуса по голові та обличчю. Лице Ісуса, яке відобразилося на Плащаниці, покрите численними ранами, набрякле; частина бороди вирвана. З початку ХХ століття лікарі замислювалися над сильним каліцтвом носа і правої щоки. Лише трьохвимірне відображення Лику Господнього (отримане було в 1977 році фізиками NASA) показало зміщення носового хряща від кістки, що, на думку хірургів, могло бути результатом дуже сильного удару якимось тупим предметом.
НЕСЕННЯ ХРЕСТАПобитий і скривавлений Ісус хитався, коли Йому на плечі поклали хрест, зроблений із круглого у поперечині стовбура, вставленого у камінний обруч. На думку археологів, істориків і дендрологів, хрести виготовлялись із чорної сосни або акації. Розглядаючи сліди від ран на Плащаниці (зокрема над лівою і правою лопатками), вчені дійшли до загальної думки, що Ісус ніс на місце розпинання поперечне перехрестя, так зване patibulum, а руки Його були до нього прив'язані. Припускають, що вага цієї балки сягала близько 30 кг, а її довжина складала 1,80 м.
 Засуджених, зв'язаних одним ременем, вели на розп’яття приблизно 10 воїнів, якими командував сотник (до його обов'язків також входило підтвердити смерть засудженого, тому його ще називали exactor mortis, або «той, що перевіряє смерть»). Дорогою на Голгофу Ісуса вже не били, але вага хреста переважала Його сили. На Плащаниці лишився широкий слід на спині від тертя перекладини хреста. На думку лікарів, перекладина на лівому плечі була особливо болючим тягарем, оскільки натирала голе шийно-плечове сплетення. Ісус, знаходячись у стані цілковитого знесилення, багато разів падав, що також додавало нестерпного болю. Вкрай виснаженому після бичування Ісусу доводилося докладати чималі зусилля на шляху до місця розп’яття. Йому довелося подолати шлях довжиною приблизно 0,5 км. Падаючи вперед, Він дуже сильно збивав коліна об кам'янисту дорогу. Вчені виявили рани на обличчі (на кінчику носа знайдені змішані з кров'ю грудочки землі та дрібненькі камінці) та на колінах (особливо на правому), від падіння на дорогу. Медичний аналіз відбиття ніг на Плащаниці виявив велику рану – розтрощення лівого коліна. Отже, колінний суглоб не міг виконувати свою біологічну функцію. Після кожного падіння на кам'янисту дорогу воїн змушував Ісуса вставати, штурхаючи його ногою. Стан Ісуса після чергового падіння міг викликати побоювання, що Він помре ще дорогою і тим самим позбавить воїнів і натовп видовища хресної смерті «самозваного юдейского царя». Напевне, тому хрест змусили взяти Симона Киринея, «щоб ніс за Ісусом » (Лк 23,26), про що свідчить Євангеліє від Матея, Марка та Луки. Вже йдучи без хреста, Ісус побачив заплакану Матір і говорив з жінками, котрі оплакували Його.
Серед жінок, які Його оплакували, була жінка на ім'я Береніке (про неї згадує св. Лука Євангеліст). Вона підійшла до Ісуса і витерла Його скривавлене обличчя, і воно відбилося на її хустинці. У ХІІ столітті ім'я Береніке латинською мовою зазвучало як Вероніка (Veronica), а десь у 1316 році у богослужінні «Хресного шляху» з'явилося відповідне стояння. Назва ж Vera ikon, тобто «справжнє зображення», стосувалася картин, які зображали Христа з обличчям, схожим на обличчя з Плащаниці. Власне ж «хустинка Вероніки» уявлялася по-різному. РОЗП’ЯТТЯНа Голгофі з Ісуса зняли туніку, яка прилипла до ран по всьому тілу, що поновило кровотечу. Страта через розп’яття була найжорстокішим і найганебнішим покаранням для рабів і бунтівників за найтяжчі злочини. Для розпинання використовувались мотузки або цвяхи, котрі вбивали в зап'ястки рук, де знаходиться так звана міжкісткова щілина Деспота, поміж зап'ястковими кістками. У цьому місці немає значних кровоносних судин, проте проходить центральний нерв, що керує рухами людини. «Центральні нерви, – пише один із дослідників Туринської Плащаниці лікар П.Барбет, – в які потрапили цвяхи, виконують рухову функцію, та одночасно є сигналізаторами болю. Цей біль жахливий, але його можна перенести, інакше б людина втратила свідомість». Таким чином, цвях розривав середній нерв долоні (nervus medianus), завдяки котрому і рухаються пальці. Ушкодження цього нерва викликає нестерпний біль, паралізує руку і згинає великий палець до середини долоні. На відбитті рук Ісуса видно чотири пальці на кожній долоні, а великі пальці зігнуті до центру долонь. Середньовічні художники не могли цього знати, тому зображали долоні розіпнутого Ісуса пробитими. На Плащаниці видно рани у пробитих цвяхами зап'ястках. Після того, як до поперечної перекладини хреста були прибиті руки Спасителя, кати прибили і обидві ноги, трохи зігнуті, завдяки чому Він міг підтягнутися, щоб вдихнути. За відбитками ступнів можна зробити висновок, що вони були прибиті одним цвяхом до вертикальної балки хреста. Цей цвях пробив кістку стопи. Ступні були покладені ліва на праву. Враховуючи, що лівий колінний суглоб був розтрощений, ліву ногу прибили зверху правої, на якій Ісус міг підтягнутися вгору. Цвях пройшов між другою і третьою кісткою стопи. На відбитті правої ноги, яка торкалася габи, можна побачити слід того місця, через яке пройшов цвях, а навколо нього велику криваву пляму. Лівої ноги не видно, відбився лише фрагмент п'ятки, оскільки ця нога знаходилася над правою стопою і в цій позиції застигла після смерті Ісуса. На Плащаниці помітно дві цівки крові із рани на лівому зап'ястку. Завдяки цьому вчені змогли встановити положення рук, прибитих до поперечного бруса хреста. Кут між цівками складає близько 10°, а це означає, що Ісус, висячи на хресті, час від часу намагався піднятися, щоб вдихнути, і тоді тіло знаходилося десь на рівні 65° відносно лінії плеча, а коли опускався – 55°. На якусь мить кут нахилу плечей змінювався, і тоді Ісус міг набрати повітря в легені. Біль та виснаження вимагали Його знову звисати. Цей ритм підтягування та опускання на прибитих цвяхами до хреста руках та ногах тривав близько 3 годин і спричиняв жахливі страждання. З часом він ставав усе частішим, аж поки сили не вичерпалися до решти і не наступила смерть. У цьому океані болю Спаситель щоразу підтягувався вгору, щоб дихнути. Підіймаючись, Він мусив переборювати пекучий біль у пробитих руках і ногах, а ще й нестерпний біль від судоми усієї системи м'язів. Знову звисаючи, Він задихався від нестачі повітря в легенях, що викликало небезпеку швидкої смерті. Лише підтягуючись вгору, Він міг щось говорити. Відбиті на Плащаниці плями крові, що стікала з обох рук, показують велику різницю в її витіканні. Це є доказом того, що Ісус міг підніматися вгору лише на правій руці та правій нозі, оскільки ліва, схоже, була паралізована в результаті розриву середнього нерва. РОЗРИВ СЕРЦЯПричину смерті Ісуса вже протягом багатьох років аналізують медичні експерти. Євангельські описи страждань і смерті, а також результати наукових досліджень відбитків на Плащаниці схиляють вчених до висновку, що Ісус помирав при свідомості і агонія була короткою. Відомі спеціалісти вважають, що швидку смерть на хресті при свідомості могла викликати гостра кровотеча у грудині – як наслідок численних ран, нанесених під час бичування. Вважається, що в момент смерті Ісус глибоко вдихав повітря, а отже підтягнувся і міг говорити. Під час останнього такого підтягування Ісус промовив: «Здійснилось!» – і, свідомо віддаючи свій дух Отцю, помер на хресті. Посмертне заклякання закріпило цей стан підтягнутості, схиленої голови і злегка зігнутих ніг, що і відбито на габі. На думку лікарів, це було можливо тому, що смерть наступила після тяжких мук та агонії внаслідок окислення м'язів вуглекислим газом.
Аналіз рани у правому боці завширшки 1,5 см та завдовжки 4,5 см, а також сильна кровотеча та витікання рідини, яка зібралася у плевральній впадині, вказують на те, що безпосередньою причиною смерті було розірвання серцевого м'яза у результаті інфаркту, після чого відбулося проникання крові в навколосерцеву сумку (там зібралось близько 2 літрів крові), а пізніше – у плевральну впадину, що спричинило гемоперикардію. Раптове розірвання навколосерцевої сумки під впливом сильного тиску крові, яка зібралася там, спричиняє паралізуючий біль в області грудини. Це було причиною вигуку, після котрого Ісус і помер. «А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа» (Мт 27,50). Раптова смерть у цілковитій свідомості і надзвичайному виснаженні, як правило, породжує моментальне посмертне закостеніння. Цим пояснюється напружена поза тіла на Плащаниці. Згідно з Євангелієм від св. Йоана, Христу не зламали ніг, тому що Він уже не був живим, але один із воїнів (сотник), виконуючи свій обов'язок, проколов Йому бік списом, щоб впевнитися у смерті. Найхоробріший зі всіх апостолів, св. Йоан, не залишив Учителя до останньої хвилини Його земного життя і як свідок Голгофи передав нам свої переживання: «… лиш один з вояків проколов йому списом бік. І по текла негайно ж кров – і вода», – говорить св. Йоан (19,34) і додає, що каже правду. Помилка виключена: Ісус дійсно помер справжньою людською смертю. Говорячи мовою медиків, із простромленого боку Господа витекла схожа на воду плазма крові. Незабаром після смерті кров, яка зібралася в навколосерцевій сумці, розділилася на формені елементи (еритроцити, лейкоцити, тощо), що осіли, та безбарвну плазму, що зібралася угорі плевральної порожнини. Тому після того, як верхня частина грудної клітки була пробита списом, стався раптовий вилив назовні «крові і води». Ісуса ховали поспіхом, адже «заходила субота» (Лк 23,54). Св. Йоан написав: «І взяли вони тіло Ісуса та обв'язали його запашним полотном, як то ховають за юдейським звичаєм» (Йо 19,40). Недільним ранком жінки пішли до гробу, щоб помазати Ісуса, але Його вже там не було. Ісус знав, що Його не встигнуть помазати, тому за шість днів до смерті, коли Він гостював у домі Лазаря, і Марія вилила на Нього дороге нардове миро, Він сказав: «На день мого похорону зберегла вона те миро» (Йо 12,7). Всесвітньо відомі фізики, хіміки та лікарі припускають, що тіло Господа у дивовижний спосіб проникло через Плащаницю, яка лишилася лежати на кам'яній могильній плиті у тому ж положенні, в якому його залишили Йоан та Марія, котрі загортали тіло Ісуса в п'ятницю. Вранці в неділю святі Йоан і Петро знайшли гробницю порожньою. Зайшовши всередину, вони побачили порожню Плащаницю, з якої тіло Ісуса не було вийнятим, але проникло через неї надприродним чином. Потрясіння від побаченого Йоан передав коротко: «… і побачив, і увірував» (Йо 20,8). Погляд сучасної науки на зникнення тіла Христа співпадає зі Святим Письмом. Один із найстародавніших рукописів – Синайський кодекс – стверджує, що Йоан побачив у гробниці «опале простирадло», іншими словами, порожнє всередині. Отже, порожній гроб і Плащаниця Христа, на зло очікуванням Його ворогів, є історичним символом факту смерті і воскресіння, і таким чином остаточною перемогою Христа над смертю, пеклом та дияволом. «Плащаниця дозволяє нам зазирнути в таємницю страждань, освячених жертвою Христа, мук, які стали джерелом спасіння для всього людства, – сказав Йоан Павло ІІ у Турині. – Плащаниця – це одночасно і образ любові Бога, і людського гріха. Вона закликає нас побачити найглибшу причину спасенної смерті Ісуса. Це свідоцтво безмежного страждання приводить до того, що любов Того, хто «так (…) полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав» (Йо 3,16), стає відчутною і відкривається нам в усій своїй незмірній величі. Перед такими муками віруюча людина не може не вигукнути з глибоким переконанням: «Господи, Ти не міг полюбити мене сильніше!», і разом з тим вона усвідомить, що причиною цих мук є гріх: гріх кожної людини. Плащаниця закликає усіх нас зобразити у своїх серцях образ Божої любові і видалити з неї страшну реальність гріха. Споглядання цього вимученого Тіла допомагає сучасній людині звільнитися від поверховості та егоїзму, котрі дуже часто формують її ставлення до любові і гріха. У безголосому посланні Плащаниці людина чує луну Божих слів і багатовікового християнського досвіду: повір у Божу любов – найбільший скарб, подарований людству, і бережи себе від гріха – найбільшого нещастя людської історії» (Турин, 24.05.1998 р.). (За матеріалами статей магістра І. Доленги-Ходасевич «Свідок Страждань і Воскресіння», о. Мечислава Піотровського TChr «Він взяв на Себе немочі») Опубліковано з дозволу Miłujcie się! в листопаді 2010
Читайте інші християнські статті Читайте другие христианские статьи
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
