Англомовна газета розповідає, що лікарі із китайської провінції Шензен, щоб поліпшити загальний стан організму, їдять і продають абортивний матеріал в якості «оздоровлюючої їжі» (NRL Новини, 24 квітня 1995).

 Видаючи себе за лікарів, чотири журналісти періодичного видання «Eastweek» звернулися до декількох лікарень Шензена з питанням про можливість купівлі людських зародків. В Центрі Здоров’я жінок та дітей один з лікарів подав одному з журналістів посудину, наповнену зародками зі словами: «Тут десять свіжих зародків після зроблених сьогодні абортів. Зазвичай ми відносимо їх додому, щоб з’їсти, але оскільки ви виглядаєте не дуже добре, то можете їх взяти…»

 Лікарка Люю Ху з тієї ж лікарні стверджувала, що зародки дуже корисні і користуються неабияким попитом: найпопулярніші зародки після перших абортів молодих дівчат, і найкраще, якщо то був хлопчик. Також вона завірила, що за останнє півріччя з’їла понад 100 зародків і додала до сказаного: «Залишки абортів, якщо ми їх не з’їмо, залишаються як непотріб, їх викидають. Жінки, що роблять тут аборти, не хочуть забирати залишки. Коли ми їх їмо, вони і так вже не живі.»

 Інший лікар, чоловік, Донг Мен Лао, розповів журналісту, що ціна зародка коливається залежно від ваги − від 10 до 40 доларів. Це значно дешевше, ніж у приватних клініках, де правлять по 300 доларів за зародок. На його погляд, найкращі оздоровчі властивості має дев’ятимісячний плід, і він приймає такі замовлення. Вбиті абортом діти користуються великим попитом в комуністичному Китаї як «дієтична новинка», що гарантує «сильніше тіло та гладкішу шкіру». Тільки лікарі-християни засуджують цю варварську практику як новий вид канібалізму.

 «Сенсаційні методи лікування»

 Аборт шляхом передчасних родів, який масово застосовується в таких «демократичних» країнах, як США та Швеція, являє собою надзвичайно жорстоку форму вбивства. Ця процедура має на меті отримання різних органів та мозкової тканини дитини, яка є ефективною при лікуванні хвороби Паркінсона. Жінку переконують виношувати дитину до 32 тижнів (тоді плід досягає 30 см. в довжину і може існувати поза материнським лоном). Медична «наука» тут керується єдиним принципом – чим більша вага, тим більший заробіток. Саме тоді і проводиться аборт. Щоб дістати голову дитини, лікар розширює шийку матки і проколює плідний міхур. Коли голівка дитини зміщується в шийку матки, то мозкова тканина видаляється за допомогою шприца. Аборт завершується вилученням залишків тіла немовляти. «Учені» з Університету штату Індіана

в США пропонують «сенсаційний» метод лікування серцево-судинних та інших хвороб – щоб уникнути ризику відчуження пересаджених органів, краще за все зародити дитину, вбити її перед народженням, а потім пересадити її клітини до хворого органа, щоб таким чином його омолодити.

 Так підступно діє диявол руками своїх послідовників, які вбачають людину лише як групу клітин, і у такий спосіб знищують повагу до життя людини, яка була створена за «образом і подобою Божою», а також призводять до дегуманізації і, зрештою, демонізації.

 

 Тіла вбитих під час абортів дітей також використовуються як «надзвичайно цінний матеріал» у косметичній промисловості. 31 березня 1994 року італійська щоденна газета «Corriere della Sera» проінформувала, що Інститут Merieux в Ліоні (Франція) щоденно «переробляє» 17 тонн людської ембріональної сировини (тіл ненароджених дітей). Вантажівки, заповнені замороженими ембріонами, прибувають також зі Сходу, щоб задовольнити потреби косметичної промисловості. В дорожніх листах пишуть: «родові відходи». За іронією, ембріони тварин захищені законом від подібної процедури. Франкомовне щоденне видання «Quotiden de Paris» нещодавно рекламувало пляшечки з екстрактом людських ембріонів, які запобігають зневодненню (сухості) шкіри.

 

 Бі-Бі-Сі інформує, що кожного разу, коли в Китаї з’являється попит на органи для трансплантації, проводяться екзекуції над ув’язненими. Вид екзекуції залежить від того, яка частина тіла потрібна для пересадки. Як правило, замовники трансплантатів – високі партійні чини і, перш за все, заможні іноземці, які платять за один орган від 30 тис. доларів (NRL Новини, 17 травня 1995).

 Група з тридцяти п’яти експертів ООН була уповноважена розібратися з проблемою контрабанди органів неповнолітніх. Вони підтвердили, що це явище сягає світових масштабів. У Бразилії щороку гине близько 15 000 бездомних дітей. Згідно з інформацією тих же експертів, у 75% трупів цих дітей відсутній той чи інший орган, взятий для трансплантації. Італійський екс-міністр Антоніо Гіді в інтерв’ю, що було опубліковане в «II Giornale», підтверджує існування розвиненого та добре організованого незаконного ринку людських органів і зв’язаної з ним цілої мережі контрабанди дітей з Африки, Індії та країн колишнього комуністичного блоку. Гіді заявив, що два ізраїльських контрабандисти визнали свою причетність до цієї «професії». Їх затримали в Гватемалі. Вони розповіли, що перевозили в Ізраїль та США маленьких індійців. Деякі клініки хотіли їх використовувати як «запасні деталі» для хворих дітей. Обвинувачені також назвали ціну цього «химерного товару, що має душу»: 75 000 доларів. (…) В Індії багато бідних сімей удаються до народження дітей з метою продажі їхніх органів дітям з Заходу. Кілька тисяч доларів – і немовля забезпечене. Однієї печінки достатньо на утримання іншої дитини на кілька років. Існують спеціальні агентства, що займаються перевезенням пацієнтів різного віку в Мадрас чи Бомбей (…)

 

До свого навернення до католицизму доктор Бернард Натансон, американський єврей, керував найбільшою абортивною клінікою у світі. Під час своєї подорожі до Польщі, 19 жовтня 1999 року, він застерігав аудиторію перед легалізацією абортів, яка, за його словами, стане першим кроком до масового винищення дітей-інвалідів, старих та калік,, безнадійно хворих, а також буде передувати справжньому геноциду найбеззахисніших та потребуючих опіки людей. Набуваючи легальності, аборт призводить до втрати цінності людського життя і дегуманізації суспільства. За словами Натансона, він приїхав до Польщі, щоб молити поляків не йти шляхом, який обрала Америка. Група з семисот лікарів, члени організації антиевтаназії в Нідерландах, стверджують, що проблема евтаназії виникла в їхній країні одразу після легалізації абортів у 1968 році. Існує певна закономірність: якщо починають вбивати дітей в лоні матері, то дуже швидко можна підняти руку на кожного. В Голландії хворі люди похилого віку та інваліди тепер масово підлягають евтаназії, зазвичай без їхньої на те згоди. Історія розповідає нам, що в нацистській Німеччині евтаназія з'явилася в 1934 році; саме тоді і було узаконене право знищувати дітей-калік, а також розумово відсталих.

 Лікар Ричард Фенігсен, поляк єврейського походження, з 1968 року працює в Голландії. Він видав цікаву книгу «Евтаназія. Смерть за власним бажанням» (видавництво «В дорозі», 1994). Він пише як лікар та безпосередній свідок, що в голландських клініках, будинках для людей похилого віку, поряд з добровільною евтаназією існує безліч випадків, коли евтаназія не є добровільною: вбивають дітей та дорослих не за проханням пацієнта, а без його відома і згоди, і навіть без відома його сім’ї… Прибуває в лікарню хвора людина з проханням допомогти їй, з надією на те, що вона ту допомогу отримає, з довірою до професіоналізму лікарів і з вірою в добрі його наміри, а цю людину за допомогою ліків убивають… (с. 45)

 Лікар Фенігсен продовжує: «доки людське життя вважалось недоторканим, доти в медицині існувала беззаперечна, залізна заборона заподіяння шкоди пацієнту, дколи за вбивство пацієнта лікарю загрожувала сувора кара – хворих не умертвляли. Як тільки лікарі, суспільство та суди визнали евтаназію правомірною, ціла низка осіб другого сорту від медицини, мабуть, швидше за всіх стала впроваджувати «нову медичну практику». Саме вони стали фанатичними вбивцями, вбивцями з «легкої руки» (с. 50).

 Лікар Карель Ганнер, член руху антиевтаназії, наводить приклади лікарень, які умертвляють своїх пацієнтів за допомогою ліків абсолютно безкарно: «Мій приятель, терапевт, планово навідав свою пацієнтку з раком легенів. Він вирішив, що їй необхідно звернутися до лікарні. Вона відмовилась, пояснивши це тим, що лікарі вб’ють її. Мій приятель переконав її, щоб вона погодилась на стаціонарне лікування. В той день, коли він був вихідний, колега, котрий заміняв його, дізнався, що пацієнтці залишилося жити не більше двох тижнів, і самовільно зробив їй смертельний укол. Коли мій приятель прийшов на роботу, то пережив справжній шок».

 Голландська Асоціація Пацієнтів вже почала попереджувати хворих та їхніх рідних, що в лікарнях люди знищуються без їхньої на те згоди і відома, і радять контролювати дії лікарів, але можливості такого контролю мінімальні. Лікар Ганнер звертає увагу на те, що в Голландії проти евтаназії виступають лише католики і протестанти, а преса, радіо та телебачення замовчують жахливий механізм винищення зовсім беззахисних, людей, які мають велику потребу в особливій турботі та любові. Коли людина відходить від десяти заповідей і моральних норм і стає на позицію морального релятивізму, результатом такого безбожного підходу стають злочинні дії і радикальне скасування свободи. Як писав Йоан Павло ІІ, демократія в такому випадку, суперечачи своїм же принципам, перетворюється на тоталітарну систему. Держава перестає бути «спільною хатою» і перетворюється на тиранічну державу, яка узурпує право розпоряджатися життям слабких та беззахисних, ще не народжених дітей та людей похилого віку в ім’я потреб суспільства, що в дійсності відбиває лише інтереси окремої групи людей» (Evangelium Vitae, 20).