Це приголомшливе інтерв'ю підтверджує надзвичайну актуальність драматичного заклику до поляків 19 жовтня 1997 року лікаря Бернарда Натансона, американця європейського походження, котрий до цього свого заклику керував найбільшим абортарієм у світі і свого часу був причетним до легалізації абортів у США. Натансон попереджав, що легалізація абортів у Польщі (відбулася саме восени 1996 року) стане першим кроком на шляху до масового винищення недорозвинутих дітей, старих людей та калік, душевнохворих, тобто справжнього геноциду найбільш беззахисних і тих людей, котрі потребують постійного догляду. «Легалізація абортів, − попереджав він у польському Сеймі, − одразу ж приведе до втрати цінності людського життя та його дегуманізації. Я тут, щоб молити поляків не йти саме тим шляхом, яким пішла Америка».

Лікар Карел Гуннерс також нагадує, що в Голландії проблема евтаназії («добровільного відходу із життя» за допомогою лікаря) виникла після прийняття у 1968 році закону, що дозволяє аборти. Тоді він виконував обов'язки секретаря голландської Королівської Громади Лікарів. Коли проголосили відміну заборони на здійснення абортів, лікар Карел запротестував, заявляючи, що це рівнозначно згоді на вбивство дітей. Вже тоді він попереджав, що «коли розпочати вбивати дітей, то дуже швидко можна буде вбити кожного». Лікар Карел пояснює, що існує тісний взаємозв'язок між абортом і евтаназією. Коли з'являються виключення із правила безумовного захисту життя і за певних умов дозволяється віднімати життя у ненароджених дітей, то це означає, що ми ступили на похилу площину: подальше відтягування межі – лише питання часу. Уже в 1968 році я передчував, − продовжує лікар Карел, що легалізація абортів проторує дорогу евтаназії. Разом з іншими лікарями я виступав проти легалізації вбивства ненароджених. У парламенті ми наводили докази на користь того, що плід відчуває біль і неможливо заперечити, що це вже людина. Нам вдалося переконати лише сенат відхилити легалізацію абортів. На жаль, повторне голосування відбудеться у нижній палаті».

Згідно з передбаченнями лікаря Карела, після легалізації абортів у Голландії практика евтаназії поступово набула тотального характеру. Рапорт урядової комісії за вересень 1991 року повідомив про те, що «…в 1990 році проведено 2 300 процедур за проханнями пацієнтів». У рапорті йдеться про 400 випадків асистування лікарів під час самогубства та про 1 000 випадків смертельних ін'єкцій, котрі завершилися агонією. Там згадується і про 8 000 смертельних випадків у результаті призначення лікарями підвищеної дози знеболювальних засобів. А також про 8 000 ситуацій, в яких передозування ліків призвело до смерті пацієнтів. Таким чином, у Голландії протягом року лікарі у 20 000 випадків приймали рішення, що хворий мусить померти, хоча лише 2 300 з них відповідало урядовій дефініції евтаназії. Щорічно у Голландії помирає 130 000 людей, отже випадки умертвіння пацієнтів складають 15 відсотків від загальної кількості смертей. «На нашу думку, – говорить лікар Карел, – щонайменше 12 тисяч випадків – це смерть, котра сталася без отримання згоди пацієнтів».

Нині в Голландії умертвляють таємно і масово хворих, старих, калік проти їх волі та без їхнього відома. Знаково, що голландські ЗМІ обходять цю тему. Не можна забувати про те, що в гітлерівській Німеччині геноцид розпочався в 1934 році умертвінням дітей-калік і примусовою евтаназією 80 тисяч душевнохворих.

Лікар Річард Фенігсен, польський лікар, єврей за походженням, працює в Голландії з 1968 року, опублікував надзвичайно цікаву книгу «Евтаназія. Смерть на вибір». З позиції лікаря і свідка він пише, що в голландських лікарнях, будинках для людей похилого віку поряд з добровільною евтаназією «у величезних масштабах здійснюється примусова евтаназія дітей і дорослих не за їхнім добровільним проханням, а без згоди і відома, і часто-густо навіть без відома їхніх сімей… У лікарню звертаються хворі люди, які потребують допомоги. З надією отримати її в спеціальному закладі, з довірою до професіоналізму медиків і вірою в їхні добрі наміри. І цих людей лікарі убивають…».

Лікар Фенігсен пише: «Поки людське життя було недоторканним, поки у медицині існувала безумовна залізна заборона щодо нанесення шкоди пацієнту, поки за те, що хтось позбавляє людину життя, кара була суворою і неминучою – лікарі нікого не умертвляли. З моменту, коли медичні працівники, громадськість і суди схвалили евтаназію, лікарі низької проби ледь не швидше за всіх інших схопилися за «новий метод медицини». Саме вони стали фанатичними призвідцями до вбивств або вбивцями “не з власної волі”».

Лікар Карел Гуннерс наводить приклад безкарного вбивства хворих лікарями: «Мій товариш, терапевт, під час домашнього обходу відвідав пацієнтку з діагнозом: рак легень. Він вирішив, що пацієнтці ліпше бути госпіталізованій. Хвора відмовлялася, адже побоювалася, що лікарі її вб'ють. Мій друг все ж переконав її лягти до лікарні. Однак у день його відсутності в лікарні (у його вихідний день) колега, що підміняв його, дізнався, що пацієнтці лишилося жити не більше двох тижнів, і зробив смертельну ін'єкцію. Мій друг, заступивши на зміну після свого вихідного, був шокований».

Голландська Асоціація медиків уже попереджає хворих та їхні сім'ї, що у лікарнях умертвляють людей без їхнього відома та згоди, і радить контролювати дії лікарів, хоча можливість такого контролю незначна.

Щоб проілюструвати кричущу бездушність, жахливу антилюдяну позицію переважної частини голландського суспільства, лікар Гуннерс розповів наступну історію: «На одному із медичних конгресів я познайомився з лікарем, котрий не знав, що я причетний до руху проти евтаназії. І він розповів мені про випадок зі своєї практики. Йшлося про чоловіка похилого віку, який помирав у лікарні. Здавалося, що він ось-ось помре. Отож його син і звернувся до лікаря з непростим проханням: оскільки наближався термін його відпустки, то він не хотів, щоб похорони припали на його відпочинок на Карібах. Він запитав, чи не можна влаштувати так, аби батько помер і був похований до його від'їзду на курорт. Лікар, що з власного життєвого досвіду добре знав ціну відпустки, прописав своєму пацієнту підвищену дозу морфіну. Коли ж потім він заглянув до хворого, щоб констатувати смерть і виписати свідоцтво, то подивувався з того, що старий чоловік, мало того, що був живим, а ще й почувався дещо ліпше, бо вперше провів ніч без болю. Для лікаря ця історія була пересічною. В його розумінні, сіль цього «анекдоту» полягала в дивовижній живучості старого».

Але повернімося до проблеми абортів. Якщо ми схвалюємо переривання вагітності у жінки, яка вважає, що їй не потрібна дитина, то як зобов'язати когось займатися дорогим і виснажливим опікуванням старої людини, агонія котрої може тривати іноді місяці, а то й роки…».

Лікар Гуннерс повідомляє, що його Асоціація складається приблизно з 700 лікарів. Головна мета їхньої діяльності – інформування і попередження голландського суспільства про страшні наслідки абортів та евтаназії. «Із жахом думаю про зародження утилітарної медицини, – говорить лікар Карел, – яка буде керуватися питанням: яку користь для суспільства має лікування даного пацієнта?»

Лікар Гуннерс підкреслює, що в Голландії проти евтаназії протестують лише католики та ригористичні лютерани, а преса, радіо і телебачення обгородили цей ганебний механізм масового знищення найбільш беззахисних членів суспільства та людей, котрі потребують особливого піклування та любові, суцільною стіною мовчання.

Коли людина відкидає заповіді та моральні норми і визнає етичний релятивізм, то за подібною безбожною позицією настають жахливі практичні результати, які підштовхують до злочинних дій та радикального нехтування свободою особистості.