Я є ученицею III класу загальноосвітнього ліцею. Я рішилася написати про те, як вплинуло на мене читання журналів Bravo i Bravo Girl.  

Перший номер польського видання цього журналу трапив мені до рук, коли мені було близько 11 років. Добре пам’ятаю, що це було в дорозі до родичів. Купив мені його, навіть не переглядаючи, мій тато. Мабуть не підозрював, що там може бути щось погане. Я почала читати відразу у потязі. Сподобалося неймовірно. Багато дізналася про моїх ідолів. Мені постійно кортіло заглянути на одну сторінку. Нарешті, коли я впевнилася, що ніхто не буде заглядати мені через плече, відкрила журнал на цій сторінці і почала читати. Була це, звісно, сторінка з “першим разом” та сексуальними порадами. Пам’ятаю, моє обличчя горіло, коли я це читала. Не пам’ятаю, що конкретно там було, але це було потрясінням для мого розуму та вродженої вразливості, котру я, мабуть, втратила внаслідок дальшого читання цього журналу. Це, мабуть, природно, що для такої дитини, якою я тоді була, Bravo став вироком.        

  Думаю, це вина батьків, що не пояснюють певних речей своїм дітям і що це змушені робити чужі люди на сторінках періодичних видань. Я стала постійною читачкою журналу Bravo, а потім журналів Dziewczynа i Popcorn. Знайшла собі нових музичних ідолів, котрі відповідали образові ідеалу, який я для себе обрала. Я так міцно просякнула ідеологією, переказуваною цими журналами, що навіть батьки втратили для мене авторитет. Врешті-решт, і вони зорієнтувалися, що в цьому журналі вигадують, але не заборонили мені його читати, лишень заклеїли “заборонені” сторінки. Однак це небагато дало, тому що на парі їх легко відклеїти... Слід зазначити, що спочатку ніхто не купував ніяких журналів, і це я почала приносити їх до школи. 

  Якимсь авторитетом користувалася у мене ще Церква, котра в ті часи не засуджувала Bravo, бо його не знала. Однак моя ідеологія значно відрізнялася від церковної науки, в котру я, попри все, вірила. В мені було багато суперечностей. Наприклад, я була готовою переспати з хлопцем, але не вміла у цьому признатися навіть довіреній подрузі. Зрештою, я ставилася до неї трохи зверхньо. Мені здавалося, що я стала сексуальним експертом, а вона навіть уявлення про це не мала!

  В мене з’явилася шкідлива звичка – мастурбація. Я думала, що в цьому немає нічого поганого. Намагалася навіть порадити своїй подрузі, щоб вона теж спробувала, але не вміла їй зрозуміло пояснити, як це робиться.  

  Мій тато бачив, що я йду у невластивому напрямку, і пробував мені це сказати. Ми часто розмовляли, і під час цих розмов він пояснив мені багато справ. Я ніколи не зізнавалася перед ним, що помиляюся, але в серці признавала його правоту. Це був важкий період – як для мене, так і для моєї сім’ї. Я була тоді задирливою і незносною, з усіма сварилася. Так продовжувалося, доки мені не виповнилося 14 років. Тоді все – певною мірою – повернулося до норми.        

  Можна вважати, що тепер вже все в порядку. Але так тільки видається. Більшість комплексів, котрі в мене колись з’явилися, залишилася; так само і проблеми з мастурбацією. Але про це ніхто не знає і навіть не здогадується. Я намагаюся сама собі з цим радити.    

  Радію, що написала цього листа. Керую його до всіх молодих людей, котрі ще читають такі журнали, як Bravo, Dziewczyna або Popcorn*. Їх сила полягає у брехні, котра є так гарно упакована, що важко зорієнтуватися, чим вона є насправді. В дійсності журнали подібного типу нищать особистість та природну вразливість молодої дівчини чи молодого юнака. Мене її позбавили дуже рано. Занадто швидко введено мене у світ дорослих, у світ нечесності та брехні, котрий голосно називають толеранційним та просунутим. Не знаю, чи зумію вибачити редакторам цих журналів, але молюся за них і за всіх, хто несвідомо піддається їх переконуванню.

  Надіюся, що мій лист сприятиме зрозумінню помилки, яку здійснює багато молодих людей, читаючи періодичні видання типу Bravo.

 

 _________________________