Фильм Папа Іван XXIII

Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного! Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.

Християнський портал

Додатково


	Фільм "Папа Іван XXIII"

Папа Іван XXIII

Фільм розповідає про життя та служіння Папи Римського Івана XXIII. Виходець із багатодітної селянської родини (13 дітей) , він зберіг до кінця життя зв'язок з ріднею, з братами. Під час Першої світової війни він був призваний до армії, де служив спочатку санітаром фронтового госпіталю, потім військовим капеланом. У 1925 Ронкаллі, отримавши сан єпископа, був призначений нунцієм на одну з найважчих ділянок, — до Софії. Зведений у 1953 у сан кардинала, Ронкаллі став Патріархом Венеції. Восени 1958 конклав кардиналів обрав Ронкаллі папою. Понтифікат Івана XXIII, що продовжився неповних 5 років, визначив новий курс ватиканській політики, яка відповідала новим реаліям і була покликана встановити діалог між різними країнами та конфесіями, а також покращити соціальне становище віруючих у різних регіонах світу.

Майстерна акторська гра та режисерська робота роблять цей фільм дуже цікавим для перегляду та вельми реалістичним за сюжетом.

* * *

Іван XXIII (лат. Ioannes PP. XXIII) — Папа Римський, Був вибраним як 261 Папа Римський. Він скликав Другий Ватиканський Собор 28 жовтня 1958 року.

Біографія

Анджело Джузеппе Ронкаллі ( іт. Angelo Roncalli) народився у 1881 році на півночі Італії на краю Альп, у містечку Сотто-іль-Монте у провінції Бергамо . Виходець із багатодітної селянської родини (13 дітей) , він зберіг до кінця життя зв'язок з ріднею, з братами, які так і залишилися селянами. Всупереч традиції, що склалася у Ватикані, коли кожен новообраний папа підіймав свою рідню, Іван XXIII не призначив нікому з членів своєї сім'ї жодного звання. У 1900 Ронкаллі закінчив Бергамскую Духовну семінарію, в 1904 — теологічне відділення Римської папської семінарії з захистом дисертації. Отримавши диплом богослова і прийнявши сан священика, Ронкаллі більше десяти років був секретарем єпископа Бергамо графа Радіні Тедескі (1904-1914), одночасно викладаючи історію церкви в Бергамской семінарії. Під час Першої світової війни він був призваний до армії, де служив спочатку санітаром фронтового госпіталю, потім військовим капеланом. У 1921 Ронкаллі був призначений членом «Священної конгрегації пропаганди віри». Він займався реорганізацією місіонерської служби, вів курс Патрологія в папському Григоріанському університеті.
У 1925 Ронкаллі, отримавши сан єпископа, був призначений нунцієм на одну з найважчих ділянок, — до Софії. Болгарський цар належав до православної церкви, його дружина, з Савойської династії, — до католицької. Щоб одруження відбулося за католицьким обрядом, діти від цього шлюбу мали виховуватися в католицькій вірі, що не влаштовувало болгарського царя. Часто виникали такі ситуації, з яких сам нунцій насилу знаходив вихід. І куріальниій бюрократії не залишалося нічого іншого, як терпіти Ронкаллі на цій посаді. У 1935 він прибув як нунцій в Анкару. Оскільки Ронкаллі представляв папський престол також і в Афінах, то йому доводилося діяти в один і той же час в двох конфліктуючих між собою середовищах. Він так блискуче справлявся зі своїми обов'язками, що Монтіні, в ту пору помічник державного-секретаря Ватикану, наполіг на передачі Ронкаллі Нунціатури в Парижі (1944). То була нунціатура першорядної важливості. Попередник Ронкаллі на цій посаді Валері, що підтримував добрі стосунки з режимом Віші, після падіння цього режиму був відкликаний на вимогу де Голля. Більшість французьких єпископів, подібно до того ж Валері, були колабораціоністами. Ронкаллі опинився перед майже нерозв'язними проблемами, але він швидко завоював довіру де Голля і, перебуваючи в Парижі, знайшов і шлях до Москви.
Зведений у 1953 у сан кардинала, Ронкаллі став Патріархом Венеції.

Понтифікат

Восени 1958 конклав кардиналів обрав Ронкаллі папою. Вже вибране ним для себе ім'я — Іван ХХІІІ — стало викликом папської курії. Це ім'я антипапи (Бальтазара Косси), який за скоєні ним злочини в 1415 був зміщений церковним собором у Констанці. Бальтазар Косса визнавався антипапою. Його особистість була настільки одіозною, що майже 550 років ні один римський понтифік не називав себе Іваном. Сам Ронкаллі пояснив, що це ім'я йому дорого: так звали його батька. Інтронізація нового папи 4 листопада 1958 року вразила світову громадськість як тільки папа звернувся до світу словами старого завіту — «Я — Йосип, ваш брат». Понтифікат Івана XXIII, що продовжився неповних 5 років, визначив новий курс ватиканській політики, яка відповідала новим реаліям і була покликана встановити діалог між різними країнами та конфесіями, а також покращити соціальне становище віруючих у різних регіонах світу. Більшість дослідників називають політику папи Івана XXIII, спрямовану на захист найбідніших жителів світу, прикладом утвердження принципів християнського соціалізму, які розвивалися в папських енцикліках.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_XXIII

Іван XXIII