Свята сповідь. Підготовка до сповіді. Як підготуватися до сповіді
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Як підготуватися до сповіді
   

Cповідь — це повне визнання гріхів перед священиком з наміром одержати від нього розрішення.

До доброї сповіді маємо:

1) зробити точний обрахунок сумління;

2) жаліти, що ти через гріхи втратив(-ла) небо, заслужив(-ла) на пекло й, що найважливіше, що ти образив(-ла) Бога, найвище Добро, та найліпшого свого Отця та Добродія;

3) висказати свої провини, ясно, нічого не приховуючи, бо інакше твоя сповідь була б святокрадська;

4) збудити в собі тверду постанову більше не грішити й уникати нагоди до гріха;

5) відправити покуту, яку священик назначить і виправити зло, заподіяне ближньому.

Коли зачнеш обрахунок сумління, гаряче помолись до Святого Духа, щоб дав тобі ласку пізнати твої провини й сердечно жаліти за гріхи. Опісля пригадай собі, коли ти сповідався(-лася) останній раз, чи не забув(-ла), або зі сорому не затаїв(-ла) якогось тяжкого гріха, та чи відправив(-ла) наложену покуту? Для полегшення обрахунку сумління, переглянь по черзі Заповіді Божі й пильно нагадуй собі, особливо при тяжких гріхах, скільки разів ти провинив(-ла)ся проти котрої Заповіли думкою, словом, ділом на день, на тиждень, на місяць.

Щоб ти привів(-ела) собі те все легше на пам'ять, пригадай собі особи, з якими ти приставав(-ла), що ти з ними говорив(-ла) та як поводив(-ла)ся. Далі застановися над обов'язком свого стану та звання, пригадай собі ті заняття, що ними ти займав(-ла)ся. Якщо спостережеш, що в дечому був тяжкий гріх, то вважай, чи ти зробив(-ла) його раз, два рази, чи більше; бо при тяжкому гріхови треба конче сказати, скільки разів ти зробив(-ла) його й чи сам(-а) зі собою чи з ким другим.

Не соромся визнати все, перед священиком, таким же немічним чоловіком, як і ти сам(-а) — чого ти не соромив(-ла)ся робити, може, перед багатьма, а може, з багатьма особами. Бо згрішити — це людська річ, та християнська — перестати грішити. Але тривати в гріху — це вже диявольська річ.

До сповідальниці приступай з покорою, на священика гляди не як на звичайного чоловіка, але як на заступника самого Христа Господа. Коли мусиш чекати перед сповідальницею поки не прийде твоя черга, то не розмовляй, не пхайся, а молися й роздумуй про милосердя та доброту Ісуса Христа, що установив святу Тайну Покути. Розважай і те, що цю сповідь ти повинен(-а) так точно відбути й з таким сердечним жалем, як би це була остання сповідь у твоєму житті. Приступивши до Святої Сповіди, не чекай, аж священик почне тебе питати, але сам(-а) скажи: коли ти сповідав(-ла)ся, чи відправив(-ла) покуту та якими гріхами образив(-ла) ти Бога.

Молитва перед обрахунком сумління

Милосердний Боже! Ти сам сказав, що не хочеш смерти грішника, але щоб він навернувся і жив. Оце я негідний(-а) паду на лице перед Тобою та зі сльозами молю Тебе: поступи зі мною, Боже, по Твоєму безкінечному милосердю. Не відкидай мене, Господи, через множество моїх гріхів, а вчини Твоєю святою лас­кою, щоб я пізнав(-ла) гидоту своїх гріхів, переймав(-ла)ся щирим жалем і засмученим серцем визнав(-ла) всі свої провини перед Твоїм заступником у святій Тайні Покути!

Душе Святий, подателю всіх ласк, прийди й допоможи мені достойно приготуватися приняти св. Тайну Покути. Молю Тебе: просвіти мій розум, щоб я пізнав(-ла) свої провини; скріпи мою пам'ять, щоб я пригадав(-ла) собі все, чим я образив(-ла) свого найліпшого Бога й Пана. Моєму серцю подай ласку сердечного жалю та дай щиру волю на майбутнє поправитись і більше не грішити. Пристанище грішних, Маріє, святий Ангеле Хоронителю й усі святі Божі Угодники, заступіться за мене перед Богом й випросіть мені ласку відправити цю Святу Сповідь так, щоб я міг(-ла) почути слова: «Відпускаються тобі гріхи, йди в мирі!»

ОБРАХУНОК СУМЛІННЯ

Нагадай собі присутнього Бога, зітхни до Святого Духа за ласкою пізнати свої гріхи й питай себе:

Коли я сповідав(-ла)ся останній раз? Чи не затаїв(-ла) якого гріха? Чи жалів(-ла) за гріхи та чи мав(-ла) щиру волю поправитися? Чи я відправив(-ла) покуту?

Замітка щодо обрахунку сумління

Щоб сповідь пішла тобі легше, щоб ти міг(мог-ла) висповідатися, як годиться, подано тобі тут у запитах цілий опис гріхів, у якім, наче в дзеркалі, побачиш усі гріхи, яких люди звичайно допускаються.

Цей опис укладений за десятьма Заповідями Бо­жими, до них долучені також церковні заповіді й головні гріхи.

Коли будеш готуватися до сповіди, коли будеш розбирати свою совість за цим переліком гріхів, то треба тобі знати дві речі, а саме:

По-перше: не думай, що цей виказ гріхів для того, щоб ти собі кілька разів його прочитав(-ла), вивчив (-ла)ся напам'ять і опісля усе те говорив(-ла) свяще­никові на сповіди. Ні, цей опис гріхів має бути тобі лише допоміжним, щоб ти легше пізнав(-ла) власні гріхи. Бо, може бути, що ти на своїй душі не маєш тих усіх гріхів, які тут описані, або можеш мати навіть такі гріхи, що тут неописані. Отже, на сповіди маєш говорити з поданих ось тут гріхів лише ті гріхи, які ти з допомогою цього списку завважав(-ла) у себе.

По-друге: не думай, що всі гріхи, зазначені у цьому описі, доконечно тяжкі гріхи, смертні. Гріх тяжкий, смертний, чоловік чинить лише тоді, коли зро­бить щось противне любови Бога, ближнього, чи себе самого у важливій речі, свідомо та розважливо, зовсім добровільно!

А коли ти попри всю увагу та старання під час іспиту совісти не зможеш пізнати, чи те, що ти сповнив(-ла), гріх тяжкий чи повсякденний, то не сумуй та не гризися тим. Достатньо для тебе, якщо на сповіді скажеш священикові всякий гріх так, як ти його зробив(-ла), себто, коли ні не применшиш, ані не додаш, а скажеш усе щиро так, як воно дійсно було. Священик уже сам розсудить, який це був гріх.

Оскільки згадати всі гріхи на сповіді буває важко, можна виписати їх на листочок і на сповіді зачитати.

Перша Заповідь

Думки:
Чи мав(-ла) думки проти св. віри й чи не займав(-ла)ся добровільно такими думками, або, може був(-ла) недбалий(-ла) у відкиданні цих думок?
Чи не нишпорив(-ла) цікаво в Тайнах св. віри?
Чи не втратив(-ла) надії на Боже милосердя?
Або чи не грішив(-ла) у тому намірі, що Бог милосердний і відпустить тобі гріх?
Чи не мав(-ла) наміру грішити, доки тільки міг(могла) би, і аж при кінці життя покаятися, жалувати?
Чи не вірив(-ла) занадто в свій розум та в свої діла?
Чи не вірив(-ла) у забобони, ворожбитство, сни й чари?

Слова:
Чи не нарікав(-ла) на Бога в нещасті?
Чи не говорив(-ла) злого про святу віру, або чи не заперечував(-ла) якої правди віри?
Чи не насміхав(-ла)ся з церковних обрядів та богослужень?
Чи не вчив(-ла) кого яких забобонів?
Чи вихваляв(-ла) себе?
Чи не дорікав(-ла) або чи не ганьбив(-ла) кого за те, що живе чесно, не хоче мститися на других, що совісно заховує Божі заповіді?
Чи злою радою не перепинював кому сповнити доброго діла?

Діла:
Чи не займав(-ла)ся якими забобонами, наприклад.: чи не брав(-ла) і не носив(-ла) із собою яких карток, льосів, зілля для того, щоб устерегтися від нещастя, чи не замовляв(-ла) від слабости, чи не викладав(-ла) карти, або чи не вживав(-ла) яких інших способів відгадувати майбутні, або відкривати тайні діла?
Чи не читав(-ла) та чи не перераховув(-ла) у себе, або другому(-ій) не давав(-ла) злих, заборонених книжок?
Чи не мав(-ла) неохоти до добрих діл, чи мерзив(-ла)ся ними, або чи був(-ла) недбалий(-а) на молитві та й взагалі в тому, що стосувалося Божої слави?
Чи не товаришував(-ла) та не заходив(-ла) у розмову з недовірками, наражаючи свою віру на небезпеку?
Чи не брав(-ла) або комусь не давав(-ла) грошей за яку річ Богові посвячену?
Чи не радив(-ла) кому, або чи сам(-а) не заключав(-ла) недозволеного супружества?

Недбальство:
Чи не був(-ла) недбалий (-ла) щодо вивчення віри та пізнання науки святої Церкви?
Чи не занедбав (-ла) просити Божої допомога в спокусах і небезпеці душі?
Чи не був(-ла) невдячний(-а) Господеві Богові за одержані ласки?
Чи старав(-ла)ся мати добрий намір у своїх ділах?
Чи не занедбав(-ла) якого доброго діла для людського ока?

Друга Заповідь

Думки:
Чи не мав(-ла) наміру фальшиво присягати?

Слова:
Чи не хулив(-ла) Бога, Пречисту Діву або Святих?
Чи не вимовляв(-ла) імені Божого або Святих без потреби й без належної пошани?
Чи не вживав(-ла) слів Св. Письма до жартів, особливо ж негарних?
Чи не присягав(-ла) намарно або чи не присягав(-ла) на неправду, або на таку річ, що не був(-ла) певний(-а) чи то правда?
Чи не присягав(-ла) помститись, або довершити якого злого вчинку?
Чи не обіцяв(-ла) чогось під присягою, хоч мав(-ла) волю не додержати того?

Діла:
Чи не привів(-ла) коли кого до кривоприсяги?
Чи не давав(-ла) кому нагоди до хули?

Недбальство:
Чи не зломив(-ла) обіту, присяги, або чи не був(-ла) недбалий(-а) у виконанню того, що обіцяв(-ла) або на що присягав(-ла)?

Третя Заповідь

Думки:
Чи не мав(-ла) гадки не піти на Службу Божу в неділю та свято?
Чи не задумав(-ла) робити тяжку роботу в неділю або свято?

Слова:
Чи не розмовляв(-ла) в церкві в часі Служби Божої або в часі іншого на­боженства, й чи то було в неділю або свя­то, і як довго?
Чи іншим не перепинював(-ла) у слуханні Служби Божої?

Діла:
Чи не працював(-ла) сам(-а), або чи других не заставляв(-ла) до роботи в святочні дні без справедливої причини і як довго працював(-ла)?
Чи не уймив(-ла) належної честі духовним особам?
Чи не безчестив(-ла) Божого дому залицяннями, гидкою любов'ю, бесідою, сміхом, жартами?
Чи не ломив(-ла) заказаного посту, і то без достатньої причини?
А коли за дозволом церковної влади їв(-ла) м'ясо в заказані дні, то чи виповнив(-ла) приказані умови?
Чи в піст, у ті дні, коли вільно їсти м'ясо, перед або після їди відмовив(-ла) 5 разів «Отче наш» і 5 разів «Богородице Діво»?
Чи в неділю або свято не тратив(-ла) часу на гру в карти, чи не пересиджував(-ла) у корчмі?
Чи не впивав(-ла)ся, чи не їв(-ла) над міру або захланно?
Чи не попав(-ла) у церковну клятву?
Може приставав(-ла) з виклятими з Церкви?

Недбальство:
Може не збороняв(-ла) своїм слугам та дітям робити в святкові дні?
Чи не опустив(-ла) з недбальства Служби Божої й духовної науки у святкові дні?
Чи не приготовляв(-ла)ся належно до прийняття Святих Тайн і чи приймав(-ла) їх з належною побожністю?
Чи не був(-ла) добровільно розсіяний(-а) на молитві, а як приходили розсіяння, чи намагав(-ла)ся їх відганяти?

Четверта Заповідь

Думки:
Чи не мав(-ла) ненависті до батька-матері або до старших людей?
Чи не бажав(-ла) їм зла, як: смерті, нещастя або чо­гось подібного?
Чи не гордував(-ла) ними в серці, в думці, та чи не посуджував(-ла), чи не підозрював(-ла) їх без підстави?

Слова:
Чи не нарікав(-ла) перед іншими на батьків та на старших, або чи не дорікав(-ла) їм в очі, або чи не грозив(-ла) їм чим, або чи не збезчестив(-ла) їх?
Чи погорджував(-ла) ними в бесіді?
Чи не робив(-ла) того всього зі своїми дітьми та челяддю?

Діти:
Чи не підніс(-ла) руки на батька, матір, або чи яким іншим способом не зробив(-ла) якої прикрості, — чи був(-ла) їм послушний(-а)?
Чи проти їх волі не ходив(-ла) на які забави, музику, або до корчми?
Чи не взяв(-ла) чого з дому родичів без їх дозволу?
Чи не сварив(-ла)ся з ними?
Чи своєю впертістю й непослухом не приводив(-ла) їх до злости?
Чи не погорджував(-ла) священиками, монахами, монахинями, вчителями та, взагалі, старшими від себе людьми?
Чи не силував(-ла) своїх дітей до подружжя проти їх волі, або чи не пхав(-ла) своїх дітей у зле товариство, хоч вони самі не хотіли йти?

Недбальство:
Чи допомагав(-ла) родичам, як вони потребували твоєї допомоги?
Чи доглядав(-ла) їх у слабості?
Чи не прирікав(-ла) кому подружжя без поради родичів?
Чи не дбав(-ла) про щоденні потреби своєї(-го) жінки(чоловіка) та челяді?
Чи виховував(-ла) своїх дітей та челядь у Божій боязні, чи посилав(-ла) їх на Службу Божу, проповідь, катехизм?
Чи вчив(-ла) їх молитви?
Чи мав(-ла) око на їх поведения і чи вглядав(-ла) те, що вони роблять та куди ходять?
Чи нагадував(-ла) та картав) за проступки?

П'ята Заповідь

Думки:
Чи не бажав(-ла) помсти?
Чи не бажав(-ла) ближньому смерті або іншого якого більшого зла, або чи не тішив(-ла)ся з чужого нещастя?
Чи не заздрив(-ла) ближньому?
Чи не смутив(-ла)ся з чужого добра, або коли ближній мав славу?

Слова:
Чи не говорив(-ла) чого такого, що могло призвести до злості?
Чи не говорив(-ла) сам(-а) собі «хоч би мене смерть постигла, аби мене грім забив, аби я до вечо­ра не дочекав(-ла)!» і т.п.?
Чи не бажав(-ла) комусь чогось такого?
Чи не радив(-ла) кого вбити, скривдити, або чи не хвалив(-ла) кого?
Чи не обмовив(-ла) або чи не наговори(-ла) на когось?
Чи не злословив(-ла) кому?
Чи замість дати вбогому милостиню, не відправляв(-ла) його лайкою та прокльонами?
Чи не картав(-ла) загостро своїх підчинених?
Або чи картав(-ла), радше, з гніву та злості, як для самої справедливості?

Діла:
Чи не вдавав(-ла)ся коли в небезпеку життя або гріха?
Або не пошкодив(-ла) собі коли на здоров'ї надмірною їдою або питтям?
Чи не мстив(-ла)ся кому за кривду?
Чи не ображав(-ла) кого, або не бив(-ла)?
Чи не зачинав(-ла) з ким сварки та чи не приводив(- ла) кого до гніву, або чи не мав(-ла) до кого ненависті?
Чи водив(-ла)ся непотрібно по судах і чи не провадив(-ла) непотрібних процесів?
Чи не згіршив(-ла) кого, особливо молодших, своїм злим поведениям, або чи не противив(-ла)ся тим, що добре чиниш та не спокусив (-ла) кого до якого зла?
Чи не давав(-ла) кому яких шкідливих ліків для того, щоб йому пошкодити?

Недбальство:
Чи старав(-ла)ся навернути свого ближнього, якщо недобре робив(-ла) або чи порадив(-ла) кому, як міг(могла) і потреба була, особливо, як просив тебе поради?
Чи радо давав(-ла) перепроситись, як тебе хто чим образив, чи, може, оминав(-ла) його, коли він хотів тебе перепросити?
А чи не відкладав(-ла) перепросити кого, як ти його образив(-ла)?
Чи надолужив(-ла) за кривду або за образу?
Чи вітав(-ла)ся зі своїм ворогом, як він хотів із тобою привітатись?
Чи привітав(-ла)ся першим(-ою) з ним, коли його образив(-ла)?

Шоста й Дев'ята Заповідь

Над цими двома Заповідями годі широко розводитись, через те, що все, що стосується їх неначе смола, що до неї все липне. Так і все, що цих гріхів стосується, бруднить серце та гидить душу. Отже, хто прогрішився проти цих двох Заповідей, дуже легко пізнає свої гріхи. Скажемо лише, що гріхи проти цих двох Заповідей, — це зараза, що нищить майже цілий світ і пхає його до пекла. Коли ж і ти заражений тією пошестю, то, щоб з неї вийти, мусиш добре розібрати свою совість щодо найдрібніших речей і щиро висповідатися з усього. Пе­рейди, отже, передовсім, свою пам'ять, розум, волю. Оглянься у всі свої змисли, особливо очі, вуха, насамперед дотик. Вглянь у всі свої гадки, слова й діла. Пригадуй собі навіть сни, бо, може, бути, що ти мав(-ла) уподобання навіть у гидкім сні? Застановися добре чи ти кого не спонукав(-ла) до якого огидного гріха? Чи не помагав(-ла) кому до того гріха? Чи не помагав(-ла) кому до того гріха листами, пода­рунками або даючи гидкі книжки й газети? Чи не говорив про той гріх особливо перед молодшими, або ще гірше, перед малими дітьми? Чи не доводив(-ла) сам(-а) себе або інших до того гріха гидкими образами, ри­сунками, книжками, піснями, рухами, танцями, радою, намовою, захованням або таки злим прикладом? Пригадай собі, чи в намірі до того гріха не вбирав(-ла)ся, не ходив(-ла) до церкви, на забави, поміж сусідів? Чи не був(-ла) недбалий(-ла) при відкиданні спокус щодо того гріха? Чи в часі спокуси взивав(-ла) до Божої помочі, охорони Пречистої Діви Марії та Святих?

Знай добре, що, визначаючи на сповіді ці гріхи, мусиш передовсім вказати обставину, особу, з якою ти той гріх зробив(-ла), і місце, де це сталося(бо це важливо). Пригадай собі, чи не дозволяв собі які жарти, або щось таке з особою, якій говорив(-ла), що маєш намір з нею одружитися? Чи не кинув(-ла) через цей гріх головню пекельної незгоди між чоловіком та жінкою?

Чи займа(ла)вся мастурбацією?
Петтінгом?
Чи перегляда(ла) порнографію?
Чи використовував методи запобігання вагітності?

Накінець, знай, що найменшого проступку, найменшої провини в цій речі, не повинен(-а) ти вважати за дурницю, бо так, як через маленьку іскорку йдуть із димом цілі господарства, села та міста, так і щодо цьо­го: з кожної дрібнички буває велике нещас­тя і в душі кожної поодинокої особи, й у цілій спільноті. Отже, знай, що всяке незаховання цих Заповідей, коли воно добровільне й з розмислом сповнене, — це тяжий гріх.

Сьома й Десята Заповіді

Думки:
Чи не мав(-ла) охоти щось у ближнього красти, ошукати ближнього, або не віддати боргу?
Чи не мав(-ла) охо­ти помножити свій маєток зі, захланності нечесним способом?
Чи не мав(-ла) думки не віддати позиченої речі?

Слова:
Чи не поміг(-ла) на шкоду ближньому радою, або похвалою?
Чи не вживав(-ла) неправди або кривоприсяги, щоб затаїти яку чужу річ?

Діла:
Чи не провадив(-ла) непотрібних процесів?
Чи не купував(-ла) краденої речі, хоч знав(-ла), що вона крадена?
Чи не купив(-ла) дешевше якусь річ, хоч знав(-ла), що багато більше варта?
Чи не продавав(-ла) яку злу річ за добру, або чи не мішав(-ла) злу з доброю?
Чи при продажу якої злої речі не прикрашував(-ла) її та чи не прихвалював(-ла)?
Чи при купівлі якої речі не ганив(-ла) її, щоб за безцінь купити?
Чи на непотрібні речі не марнував(-ла) часу й грошей, може, навіть, не своїх?
Чи не ошукав(-ла) кого при грі або чи не ошукав(-ла) кого на вазі й мірі при продажу?
Чи не займав(-ла)ся лихвою?
Чи не брав(-ла) у кого заставу й то несправедливо, себто більшого, як треба, як одежі, худоби, збіжжя, поля, а потім крутив(-ла) так, щоб тай застава у тебе лишилася?
А може заставлену в себе річ вживав(-ла) як свою, без дозволу власника?
Чи не вбирав(-ла)-ся та чи не вистроював(-ла)ся понад свій стан і чи не справляв(-ла) дорогого, непотрібного одягу зі шкодою своїй родині?
Чи не нищив(-ла) чужих засівів на полях?
Чи не випасав(-ла) худобою чужої паші, або чи не казав(-ла) дітям гнати на чуже?
Чи не зробив(-ла) якої іншої шкоди ближньому?
Чи не платив(-ла) сам собі з чужого?
Чи не жадав(-ла) якої винагороди за щось, що тобі не дуже належалося?
Чи позичену в кого річ віддав(-ла) на час, чи власник мусів тобі аж пригадати, а ти, може, ще гнівав(-ла)ся на нього? Може, як той забув, що ти в нього позичив(-ла), а ти й не гадав(-ла) віддати, а як вже задавнилося, ти вживав(-ла) як власну річ?
Чи винагородив(-ла) кому заручену річ, як той, що за нього ти ручив(-ла), умер не віддавши?
Чи не брав(-ла) якої лихви, або чи не робив(-ла) якого контракту заказаного правом і справедливістю, і чи перед тим не забув(-ла) порадити­ся щодо тієї речі якого совісного чолові­ка?
Чи не нищив(-ла) таких речей, що не були твоєю власністю, а лиш на час винаймлені, напр., дім, поле і т. п.

Недбальство:
Чи додержав(-ла) обітниць, що їх дав(-ла) у контрактах або добровільній угоді?
Чи не лінував(-ла)ся до праці, яку ти був(-ла) зобов'язаний(-а) робити?
Чи не задержував(-ла) слугам і робітникам належної їм заплати?
Чи не обтягав(-ла) їм заплатити?
Чи не обтягав(-ла) їм з платні за те, що в часі своєї роботи, не хотячи, яку річ ушкодили або знищили?
Чи не задержував(-ла) в себе якої знайденої речі не питаючи про власника, або як влас­ник питав в тебе за нею, чи не таїв(-ла) ти?
Чи не завідував(-ла) недбало сиротинським, вдовиним та церковним майном або майном якого товариства або братства?
Чи не відмовив(-ла) своєї допомоги такому, що був(-ла) в наглій або конечній потребі? Чи рятував їх тоді чим зі свого майна, як позичкою без проценту або якоюсь заставою?
Чи давав(-ла) милостиню убогим?
Чи намагав(-ла)ся перестерегти ближнього перед нещастям, шкодою?
Чи спиняв(-ла) зло, коли було це в твоїй силі, як ти був(-ла), напр., над ким настоятелем(-кою).

Восьма Заповідь

Думки:
Чи не підозрював(-ла) другого або чи не посуджував(-ла) без відповідної підстави?
Чи не посуджував(-ла) кого про чарівництво, ворожбитство, крадіж і т. п.

Слова:
Чи не виявив(-ла) перед свого підозріння, або посуджування на ближнього?
Чи не виявив(-ла) якої речі, що тобі хто повірив під обов'язком заховання тайни?
Чи не казав(-ла) неправди на ближнього, або й зі шкодою для нього?
Чи не говорив(-ла) перед ким на ближнього таких злих діл, що про них крім тебе це ніхто не знав?
Чи не обмовляв(-ла) кого в якій тяжкій речі, про яку ще ніхто не знав, або чи не слухав(-ла) радо, як інші обмовляли?
Чи не розносив(-ла) поголосів, що наносили шкоду ближньому?
Чи не займав(-ла)ся плітками?
Чи не підлещував(-ла)ся кому для того, щоб тим чином зискати що, або щоб навіть тим пошкодити ближньому?
Чи кого не зневажав(-ла)?
Чи не намовляв(-ла) кого до фальшивого зізнання, або чи сам(-а) фальшиво не свідчив(-ла)?

Діла:
Чи не вносив(-ла) незгоди між інших?
Чи не оскаржив(-ла) кого фальшиво?
Чи не таїв у суді правди тому, що одних ти любив(-ла), інших же ненавидів(-ла)?
Чи не пошкодив(-ла) кому обмовою так, що він стратив роботу, яку мав, або не дістав роботи, яку мав дістати?

Недбальство:
Чи перепинював(-ла), як міг, обмови або інші які злі бесіди, що приносили шкоду ближньому?
Чи віддавав(-ла) належну честь тим, що їм повинен(-а) був(-ла) віддати?

 

 

 

МОЛИТВИ ПЕРЕД СПОВІДДЮ

Отче небесний! Я тяжко згрішив(-ла) перед Тобою, і тому не смію піднести очей до Тебе, свого Бога. Я гордо спротивив(-ла)ся Твоїй св. волі, подоптав(-ла) Твої Св. Заповіді й проміняв Твою любов на гидь гріховну! Боже, в Трійці Єдиний! Ти сотворив мене на Свій образ і подобу й дав мені безсмертну душу, а я жив(-ла), неначе нерозумне створіння. Ти, Боже, призначив мене до вічного щастя в небі, а я віддав(-ла) себе в гірку неволю диявола.

Ти, Боже, святість сама. Перед величністю Твоєю падуть ниць Херувими, а я, нужденний черв'як земний, зважив(-ла)ся Тебе зневажати! Боже мій, я впав(-ла) так тяжко,бо більше полюбив(-ла) земську марноту й гріх, як Тебе, найвище моє добро Та, Господи, Ти бачиш, тепер моє серце. Боже, мій, Ти бачиш кий біль проймає мою душу за безчисленні мої беззаконня. Прости мені Господи, прости мені! Здійми з мене, нещасного(-ої), увесь гріховний тягар! Очисти мене, Боже, з беззаконій моїх! Змилосердися наді мною, Боже, і буду Тобі від сьогодні служити вірно й щиро і жити лише для Твоєї слави, Боже мій. Амінь.

Покутна молитва царя Манасії

Господи Вседержителю, Боже Отців наших: Авраама, Ісаака й Якова та праведного їх роду! Ти сотворив небо й землю з усією їх красою, Ти зв'язав море словом наказу Свого. Ти замкнув безодню й запеча­тав її Своїм страшним і славним Іменем. Тебе все боїться й усе дрижить перед лицем Твої слави, бо недосяжна велич слави та страшний гнів грози Твоєї на грішників. Але ж бо й незміриме та предивне милосердя Твоє! Ти бо, Боже мій, пан найвищий, найкращий, довготерпеливий й премилосерд­ний. Ти болієш над злобою людською. Ти, Господи, заради превеликої доброти Своєї, обіцяв зглянутись на покуту й простити всім тим, що проти Тебе прогрішились! З превеликого милосердя Свого назначив Ти грішникам покуту для їх спасіння. Ти ж бо, Господи, не постановив покути для праведних: Авраама, Ісаака й Якова, що не прогрішились проти Тебе, а для мене грішного(-ї), бо гріхів моїх понад число морського піску! Розмножились гріхи мої, Господи, розмножились так, що я недостойний(-а) підняти очі та дивитись на висоту небесну — через многі свої неправедності. Я аж до землі пригнувся від множества залізних кайданів (своїх гріхів) так, що вже й не в силі піднести голови. І нема для мене полегші, бо роз'ярив(-ла) я гнів Твій, творив(-ла) лукавство перед Тобою, не виконав Твоєї волі, ні наказів Твоїх. Але сьогодні склоняю коліна свого серця, благаючи у Тебе милосердя.

Згрішив(-ла) я, Господи, згрішив(-ла), та й свідомий(-а) я беззаконій своїх. Але прошу Тебе й молю: прости мені, Господи, прости мені! Не губи мене враз із моїми беззаконнями. Не гнівайся на мене вічно й не пам'ятай мені злоби моєї. Ти, Госпо­ди, Бог тих, що каються! Тож покажи й на мені всю доброту Свою й спаси мене, негідного(-у), з великого Свого милосердя, я ж за це хвалити Тебе буду по всі дні свого життя, бо Тебе славлять усі небесні сили й Твоя є слава на віки вічні. Амінь.

Молитва покаяння Преп. Андрея Критського

Іди, нещасна душе моя, враз зі своїм тілом та сповідайся Творцеві Всесвіту! Залиши вже давнє своє безумство та принеси Богу сльози покути.

Пішов(-ла) я за прикладом Адама, не послухав(-ла) Бога. Тепер бачу, що за гріхи мої Бог мене залишив і позбавив утіх і вічного царства.

Горе мені! Чому ти, нещасна душе моя, стала схожа до Єви? Чому ти простягла руку до заказаного дерева й покуштувала овоч безумства?

Ти, Сотворителю, справедливо прогнав з раю Адама, бо він не виконав однієї Твоєї Заповіді. А що жде мене, нужденного(-у), мене, що раз у раз відкидаю Твої життєдайні слова?..

Перевищив(-ла) я Каїнів злочин, бо доб­ровільно став(-ла) вбивцею сумління! Служив(-ла) я тілу, проти душі ж воював(-ла) лукавими своїми ділами.

Авелевої праведності я не наслідував(-ла), Ісусе, ніколи не принісши дарів Тобі милих, ні справі Тобі приємних, ні жертви чистої, ні життя невинного.

Згадай же, душе моя, той день і годину, коли Бог з'явився! Ридай і плач, щоб Тобі до­велось бути чистою в годину Страшного Суду!

Ти, душе моя, сама відкрила на себе всі спуски Божого гніву, і, як землю потопом, ти затопила все своє тіло, усі свої діла й усе життя, а сама залишилась поза рятівним ковчегом.

Колись Господь спустив вогонь і спалив содомян за гріхи їх. Ти ж, душе, запалила вогонь пекельний і в нім маєш згоріти.

Надходить, душе моя, кінець, а ти про це не дбаєш і не готуєшся. Встань, уже при дверях Суддя! Час життя, неначе сон, як цвіт минає, чому ж, отже, поспішаєш за марнощами?

Спасайся, душе моя, роздумай над свої­ми проступками, постав їх собі перед очима, пролий рясні сльози покути, визнай перед Христом свої діла й задуми, та зро­бися уже праведною.

Не було в житті людськім гріха, ні проступку, ні злоби, що їх я не допустив(-ла)ся би думкою, словом і ділом. Спасе!

Піди, душе моя, за прикладом кровоточивої невісти, приблизься й доторкнися риз Христових, щоб ти одужала від ран своїх, та щоб почула від Нього слова: «Віра твоя спасла тебе!»

Прокажена рука Мойсеева нехай пересвідчить тебе, душе моя, що Бог може про­казу очистити, тож не впадай у розпуку, хоч Ти вся вкрита струпами гріхів.

Усі тайни свого серця я розкрив(-ла) перед Тобою, Суддею своїм. Тож зглянься на смуток мій, зглянься на суд, що сам я видав проти себе й помилуй мене, милосердний Боже, отців наших!

Лякають і страшать мене вогонь пекельний, тяжкі докори, що, неначе черв'як, точитимуть мою совість, лякає мене й скрегіт зубів у вічних муках! Тому благаю Тебе: помилуй мене, Спасе! Прости мені й дозволь, щоб я знайшов(-ла)ся колись між вибраними Твоїми.

Хоч тяжко грішив(-ла) я, Спасе, але знаю, що Ти — Чоловіколюбець. Ти хоч караєш, але жалієш грішників і над ними змилосерджуєшся. Коли бачиш, що грішник плаче. Ти поспішаєш, як той отець, щоб призвати блудного сина.

Стою я в покорі перед дверима Твого милосердя, Спасе. Не вкинь мене, невірного(-у) слугу, до пекла, але подай мені прощення.

Попав(-ла) я в гріхи, неначе між яких розбійників. Покалічений(-а) і покритий(-а) ранами. Але Ти, Христе Спасе, прийди й оздрови мене!

Як Ти врятував Петра, що кликав: «Спаси мене!», так визволи мене від звіря, що нападає на мою душу й виведи мене з пропасті гріховної!

Як розбійник, кличу до Тебе: «Пом'я­ни мене Господи!» Як Апостол Петро, гірко плачу та молю Тебе, Спасе; «Полегши мені мій гріховний тягар!»

Благаю Тебе, як митар: будь мені милосердний. Проливаю сльози, як блудниця, й кличу: «Прости мені!»

На подобу жінки хананейської взиваю і я: «Помилуй мене, Сину Давидів!»

Достойних плодів покути не домагайся від мене. Боже, бо сила моя змаліла в мені. Але Ти Сам подай мені засмучене серце й покуту духу, щоб я приніс(-ла) Тобі їх, мій Спасе, як жертву Тобі милу.

Судде мій, що маєш прийти з Ангелами судити світ! Поглянь милосердним оком на мене й хоч я з-поміж усіх людей найбільший грішник(-ця), прости мені й помилуй мене. Амінь.


Приступаючи до Сповіді говори молитву:

Я грішний(-а), сповідаюся Господу Богу всесильному, в Св. Трійці єдиному, Пречистій Діві Марії, святому Ангелові Хоронителеві, усім Святим і вам, Отче Духовний, з усіх своїх гріхів, що ними прогнівив(-ла) я Гос­пода Бога свого від св. Хрещення, відколи прийшов(-ла) до розуму, а найбільше від останньої моєї сповіді — ділом, словом, думкою й усіма моїми почуваннями.

Примітка: Коли священик дає розрішення, бийся в груди й кажи: «Боже, будь милостив мені грішному(-ій)!» Після розрішення, як священик дасть знак, що можна відійти, перехрестися й піди перед св. Тайни або перед образ Пречистої Діви й подякуй Господу Богу, що увільнив тебе від гріхів.


МОЛИТВИ ПІСЛЯ СВ. СПОВІДІ

Слава Тобі, Господи, слава Тобі Царю, слава Тобі, Сотворителю мій і Спасителю, що Ти не дав мені загинути в безодні гріхів, а врятував мене, як вирятував єси Петра, що потопав на морі. Славлю, величаю і дякую Тобі, Господи, за цю превелику лас­ку. Та з вдячності за це постановляю міцно любити лише Тебе одного й служити Тобі до останньої хвилини свого життя так, як Ти сам цього бажаєш. Прийми, премилосердний Ісусе, цю мою щиру заяву й просвіти Своєю всемогутньою ласкою, щоб я дотримав(-ла) того всього, що Тобі тепер обіцяю. Амінь.

Молитва

Слава, честь і поклін Тобі, безконечно милосердний Боже, що Ти зглянувся ласка­во на мої сльози й не погордив моїм розкаяним серцем. Боже мій! Ти, неначе євангельський Отець, вийшов назустріч мені, блудній своїй дитині й зняв з мене тягар моїх гріхів! Ти, Боже, розірвав ланцюги, що ними зв'язав мене пекельний ворог. Ти моїй совісті, моєму серцю приніс щастя і неземний спокій.

Боже! Я пересвідчив(-ла)ся, що милосердя Твоє безконечне, а ласкавість Твоя безмежна! Ти, Боже, не покарав мене за безліч моїх беззаконій, але очистив мою душу і прийняв мене негідного(-у), за Свою дитину.

Але Ти, Боже, знаєш мою нестійкість, знаєш теж силу та завзятість ворогів моєї душі. Тому благаю Тебе: подай моєму розумові світло, щоб я вже ніколи не зблудив(-ла) з дороги святих Твоїх Заповідей і волю мою утверди в доброму, щоб я лише Тебе одного любив(-ла) і Тобі одному служив(-ла) на всі дні життя свого. Амінь.

Молитва до Пречистої Діви й до Святих

Пресвята й Преблагословенна Діво Маріє! Ти вже багатьом грішникам випросила ласку навернення й ласку перебування в доброму. Тому я в покорі серця прибігаю до Тебе й молю Тебе: випроси мені, Маріє, в Божественного Свого Сина ласку дотриматися всього того, що я сьогодні при Святій Сповіді постановив(-ла) та обіцяв(-ла). Вчини, Маріє, щоб я вже ніколи не відступив(-ла) від Твого Сина й свого Бога. Амінь.

Святий Ангеле Хоронителю, святий мій Покровителю, й усі Божі Угодники, засту­піться за мене перед Богом й випросіть мені ласку, щоб я вже ніколи не захитав(-ла)ся у доброму та, щоб ніякі спокуси та прикрощі життя не змогли мене відлучити від любови Христа, Бога мого. Амінь.

Примітка: Тепер відмов побожно та з увагою назначену покуту, віддай поклін Ісусові Христові, укритому в Пресв. Тайні Євхаристії та вийди спокійно з церкви. Після Св. Сповіди не віддавайся забавам і непотрібним розмовам, а намагайся більше часу використовувати на побожне читання, чи на молитву й на приготування до прийняття Ісуса, що має загостювати у твоєму серці.

 

СВ. ПРИЧАСТЯ

У житті християнина є дві найважливіші хвилі: хвилина смерті, коли то він має стати перед справедливим суддею Христом, і хвилина Святого Причас­тя, коли Христос приходить до християнина відвідати Його. Після нашої смерті Христос виступить як гострий суддя. У Святому Причасті Христос прихо­дить повний любови та милосердя. Як не хочеш дрижати колись, перед Христом зі страху, приймай Його тепер з пошаною та любов'ю!

Гідне святе Причастя наділяє душу превеликими скарбами ласк Божих. Воно усуває з душі гріхи по­всякденні, оберігає від гріхів тяжких, втихомирює пристрасті, дає світло й силу в боротьбі зі злом.

Гідне Святе Причастя збільшує в нас ласку освячаючу, наділяє душу спокоєм, єднає нас з Христом Богом і є для нас запорукою воскресіння до небесної слави. Хто гідно причащається, той, за словами Ісуса Христа, мешкає в Ньому.

Зрозумій, отже, що всі багатства й достоїнства світу — це ніщо, порівняно зі скарбами й достоїнством. Святого Причастя готуйся вже кілька днів раніше щирішою молитвою, точнішим збереженням думок і охочішим виконанням обов'язків свого стану.

 

МОЛИТВИ ПЕРЕД СВ. ПРИЧАСТЯМ

Молитва св. Василія Великого

Владико, Господи Ісусе Христе, Боже наш, джерело життя й безсмертя, Творче всього видимого й невидимого, предвічний Сину предвічного Отця! Ти з превеликої доброти прийняв на Себе людське тіло й за нас, невдячних і грішних, пішов на хрест і Своєю Кров'ю відновив нашу гріхом зіпсовану природу! Ти, безсмертний Царю, прийми моє розкаяння, нахили вухо до мене й вислухай моїх слів: згрішив(-ла) я, Господи, згрішив(-ла) перед небом і перед Тобою й став(-ла) негідний(-а) того, щоб глянути на висоту Твоєї слави. Я бо, Гос­поди, переступив(-ла) святі Твої Заповіді, погордив(-ла) Твоїми наказами і тим тяжко образив(-ла) Твою доброту. Але Ти, найкращий і наймилосердніший Господи, не хотів, щоб я загинув(-ла) враз зі своїми беззаконнями! Ти чекав терпеливо на моє навернення. Ти, Господи, сказав устами пророка, що не хочеш смерти грішника, але щоб грішник навернувся й жив. І справді так воно є. Ти, Владико, не хочеш погубити діло рук Своїх, — і не мила Тобі погибель людини. Бо Ти хочеш, щоб усі прийшли до пізнання правди й щоб усі доступили спасіння. Тому й я, хоч став(-ла) невільником(-цею) гріха, хоч пішов(-ла) за пристрастями, хоч осквернив(-ла) у собі Божий образ, однак не впадаю в розпуку. Пам'ятаю, що я — Твоє створіння, премилосердний Боже!

Тож з упованням на Твою безконечну доброту приходжу до Тебе. Прийми мене, Гос­поди, як Ти прийняв Магдалину, розбійника, митаря, забери з мене весь тягар моїх гріхів. Ти, Господи, взяв на Себе гріхи цілого світу, Ти зцілюєш людські немочі, Ти кличеш до Себе й заспокоюєш натруджених і обтяжених. Бо Ти, Господи, прийшов на землю не для праведних, але щоб грішників привести до покути. Тож молю Тебе, Господи: очисти мене від усякої душевної й тілесної скверни! Навчи мене жити свято й у Твоїй боязні, щоб я з чистою совістю удостоїв(-ла)ся прийняти Пресвяте Тіло Твоє і Пречисту Кров Твою і мав(-ла) Тебе, живого й перебуваючого в мені з Отцем і Святим Духом. Лише прошу Тебе, Господи Ісусе Христе і Боже мій, щоб Причастя пречистих і життєдайних Твоїх Святих Тайн не було мені на осудження та щоб я через негідне приймання їх не стягнув(-ла) на себе ще більшої недуги душі й тіла! Але вчини, щоб я до кінця життя свого приймав(-ла) Святі Твої Тайни на укріплення в дорозі до життя вічного, на забезпечення перед Страшним Твоїм Судом: Бажаю разом із усіма Святими стати учасником(-цею) небесних дібр, що їх Ти, Господи, приготував тим, що Тебе люблять і славлять на віки. Амінь.

Молитва св. Івана Золотоустого

Господи, Боже мій! Знаю, що я негідний(-а) і неприготований(-а) так, щоб Ти міг достойно ввійти під крівлю дому душі моєї. Однак я молю Тебе, Ісусе: як Ти зійшов з висоти небесної і як понизив Себе для нас, так зійди сьогодні до мене негідного(-ї)! Я Благаю Тебе, Ісусе: як Ти забажав замешкати у вертепі, у яслах, так увійди, Ісусе, у моє осквернене тіло й замешкай у моїй, недостойній Тебе, душі! Я прошу Тебе, Господи: як Ти, Ісусе, ввійшов до дому Семеона прокаженого й не відмовився вечеряти разом із грішниками, так увійди ласкаво в дім, хоч грішної, але розкаяної, душі моєї. Ісусе мій! Ти не відкинув грішниці, що приступила до Тебе, Ти не гидився її скверних і нечистих уст, коли цілувала Твої ноги, тож змилосердися й наді мною, грішним(-ою), і не гидься мого скверного та нечистого язика. Нехай, Ісусе, Пресвяте Тіло Твоє й чесна Кров Твоя освятить, просвітить і оздоровить упокорену мою душу і тіло. Нехай полегшить мені великий тягар моїх гріхів, нехай оберігає мене від диявольських спокус, нехай погамує мої грішні бажання, нехай умертвить мої пристрасті. Нехай подасть мені силу заховати св. Твої Заповіді, нехай пресвяте Тіло Твоє й чесна Кров Твоя, Ісусе Христе, буде мені на збільшення Твоєї Божої ласки та на заслугу на Твоє Царство.

Ісусе Христе, Боже мій! Я приходжу до Тебе з великим сподіванням на Твою безконечну доброту й молю Тебе, Господа і Бога свого: освяти мій розум і серце, освяти все моє нутро і цілого(-лу) мене віднови. Ісусе! Подай мені рятівний страх перед Тобою й не дозволь, щоб я у своїм житті коли-небудь утратив(-ла) Тебе й Твою святу ласку. Благаю Тебе, Ісусе, будь мені невідступним помічником, оберігай протягом усього часу мого туземного життя та сподоби мене враз зі Святими стати праворуч Тебе завдяки молитвам Пречистої Твоєї Матері, небесних Ан­гелів і всіх Святих Твоїх. Амінь.

Молитва

Боже мій, єдиний Спасе мій! Ти сказав: «Прийдіть до мене всі струджені й обтяжені, а я заспокою вас!» Це я приходжу до Тебе, прибудь і Ти, щоб мене врятувати. Приходжу до Тебе, єдиний Лікарю мій, прийди й Ти до мене, щоб вилікувати мене. Приходжу до Тебе, єдиний Спасителю мій, прийди до мене, щоб мене врятувати. Приходжу до Тебе, єдине Добро моє, прийди і Ти до мене, щоб збагатити мене.

Приходжу до Тебе, єдиний Царю мій, прийди до мене, щоб у мені царювати.

Приходжу до Тебе, єдиний Обручнику мій, прийди до мене, щоб я міг(-ла) злучи­тися з Тобою нероздільно, на всі віки.

Ісусе мій, будь мені Спасителем! По­дай Себе моєму тілу, щоб у ньому згасити вогонь пристрастей! Подай Себе душі моїй, щоб її просвітити! Подай Себе моєму серцю, щоб його запалити й зроби схожим до Твого Божественного Серця! Прийди до мене і замешкай у мені, щоб я з Тобою і у Тобі пізнав(-ла) Твого Отця і Всесвятого Духа так, як треба Його знати, щоб Його достойно величати, Його любити, Йому на віки служити. Амінь.

Молитва перед Святим Причастям

Вірую, Господи, й ісповідую, що Ти воістину Христос, Син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший (перша) — я. Вечері Твоєї тайної днесь, Сину Божий, мене причасника (причасни­цю) прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і цілунку не дам Тобі, як Юда, але як розбійник сповідаюся Тобі:

Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Пом'яни мене, Владико, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Пом'яни мене, Святий, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Нехай не на суд і не в осудження буде мені причастя Святих Твоїх Тайн, Господи, а на зцілення душі й тіла.

Боже, милостивий будь мені грішному (грішній).

Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене.

Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені.

 

МОЛИТВИ ПІСЛЯ СВ. ПРИЧАСТЯ

Молитва св. Івана Золотоустого

Христе й Боже мій! Я, що удостоївся(-ла)ся Причастя Пресвятого Тіла Твого й чесної Крови Твоєї, вихваляю, поклоняюся, славлю і величаю Тебе за все, що Ти, Господи, зробив для спасіння мого. Амінь.

Молитва св. Кирила Александрійського

Святе Тіло Твоє, Господи Ісусе Хрис­те, Боже наш, нехай послужить мені на життя вічне, а чесна Кров Твоя — на відпущення гріхів. Пресвята ця Євхаристія нехай вийде мені на душевну радість та на здоров'я. А в день страшного приходу Твого, Господи Ісусе Христе, зроби, щоб я, ради Причастя Святих Твоїх Таїн, удостоїв (-ла)ся стати праворуч Твоєї слави й славити Тебе, разом з Пречистою Твоєю Матір'ю й усіма Святими. Амінь.

Молитва св. Ігнатія

Душе Христова, освяти мене. Тіло Христове, спаси мене. Крове Христова, напій мене. Водою з боку Христа, укріпи мене. Страсте Христова, зміцни мене. Не дозволь мені віддалитися від Тебе. Від злобного ворога душевного стережи мене.

У годині смерті моєї поклич мене й кажи тоді мені прийти до Тебе, щоб зі Святими Твоїми хвалив Тебе — на віки вічні. Амінь.

Молитва св. Августина

Господи, Ісусе Христе! Нехай я пізнаю Твою велич, а свою нікчемність. Нехай не бажаю нічого, лише Тебе! Нехай гиджуся собою, а люблю Тебе. Нехай усе роблю ради Тебе. Нехай лише про Тебе думаю, Боже мій! Нехай себе вмертвляю, щоб я жив(-ла) у Тобі. Коли щось мені трапиться, нехай те прийму, немов від Тебе само­го. Нехай бажаю мати Тебе вождем. Не­хай забуваю про себе, а біжу до Тебе. Нехай не довіряю собі, а сподіваюся на Тебе. Нехай моє серце належить Тобі. Поглянь на мене, щоб я полюбив(-ла) Тебе! Поклич мене, щоб я був(-ла) з Тобою і Тобою радів(-ла) на віки. Амінь.

Молитва св. Томи

Господи Ісусе Христе, Боже мій! Благаю Тебе: нехай Твоя воля буде моєю волею, моєю розкішшю, моєю любов'ю.

Вчини, щоб я її всіми силами шукав(-ла), а знайшовши, виконав(-ла) її. Покажи мені, Господи, свої дороги, направ мене на Свої стежки.

Ти маєш щодо мене Свої наміри. Подай мені світло, щоб я міг(-ла) їх впізнати. Подай ласку, щоб я міг(-ла) свято жити аж до остаточного спасіння моєї душі. Щоб я був(-ла) байдужий (-а) до всього, що минає й не хотів(-ла) нічого більше знати, тільки Тебе, щоб я любив(-ла) святою любов'ю все те, що Твоє, а, передовсім, Тебе самого, Боже мій, Тебе єдиного! Зроби, щоб усяка розкіш була мені гірка без Тебе, марне всяке бажання, крім Тебе, немилий всякий відпочинок, що не є в Тобі! Нехай у кожній хвилі, добрий Ісусе, Душа моя підноситься до Тебе, нехай життя моє буде одним нерозривним почуванням любові до Тебе!

Дай мені добре пізнати те, що мертвим є кожне діло, що не служить на Твою сла­ву. Нехай моя побожність буде не так на­вичкою, як, радше, безустанним гарячим піднесенням серця до Тебе.

Ісусе Христе, розкоше моя і моє життя! Вчини Своєю ласкою, щоб покора моя була далека від облудного удавання, радість без розтріпання, сумування без упад­ку в душі. Щоб моє поступання було поважне, без гостроти. Вчини Ісусе, щоб я говорив(-ла) без двозначності, бояв(-ла)ся Тебе, та не впадав(-ла) у розпуку, щоб я сподівав(-ла)ся на Тебе, та без легкодушного уповання; щоб я був(-ла) завжди чистий(-а) і непорочний(-а), щоб наказував(-ла) без гніву, любив(-ла) без облуди, любив(-ла) ближнього без гордості, слухав(-ла) без відповіді, терпів(-ла) без нарікання.

Ісусе, добро моє найвище! Прошу Тебе: дай мені серце, що всю любов склало б у Тобі одному, щоб ніяка буря ним не захитала. Прошу Тебе: дай мені вірне й стале серце, що ніколи не хиталось би, ніколи не падало; серце відважне, що після кожної бурі завжди було б готове до нової боротьби; серце просте, що ніколи не далось би звести на манівці.

Боже милосердний! Вчини, щоб моя покута дала мені відчути гострі кільця Твого тернового вінця, щоб Твоя ласка обсипала мене Своїми дарами на цій дорозі вигнання; щоб вічне блаженство напоїло мене Твоїми небесними радощами в надземній вітчині. Амінь.

Молитва до Пречистої Богородиці

Пресвята Богородице, світе притемненої моєї душі, надіє моя, покрове, пристане, потіхо й відрадо! Дякую Тобі, що Ти удостоїла мене, негідного, бути причасником Пречистого Тіла й Чесної Крови Сина Свого. Ти породила джерело безсмертя, тож оживотвори мене, мертвого(-у), гріхами. Ти, милостивого Бога ласкава Мати, помилуй мене та клади у моє серце правдиве розкаяння й щирий жаль за мої гріхи; дай мені до останньої хвилі життя приймати Пречисті Тайни не на осудження, а на освячення й ізціленім душі й тіла мого та подай сльози покаяння, щоб я величав(-ла) і прославляв(-ла) Тебе на всі дні життя свого. Амінь.

Молитва до Ісуса Христа

Найдорожчий Ісусе! Нехай завжди й на всі віки буде слава й подяка Тобі, присутньому в Пресвятій Євхаристії! Любове, достойна всякої любові небесної й земної! Любове, що з незвичайної Своєї ласкавості зробила ласку прийняти людську природу ради нас, невдячних грішників, і в часі болючого бичування вилила Свою найдорожчу Кров і винищила Себе на скромнім хресті для вічного життя всіх! Тепер я просвічений живою вірою, з щирим почуванням душі та запалом серця молю Тебе покірно: через безмірні заслуги Твоїх Страстей, дай мені сили та мужності, щоб я винищив(-ла) усі свої злі нахили, що панували у моєму серці та щоб я славив(-ла) Тебе навіть у найприкріших смутках, служив(-ла) Тобі точним виконанням усіх своїх обов'язків і так ненавидів(-ла) гріх, що дійшов(-ла) до правдивої святости. Амінь.
 

[ Cкачати посібник: "Як підготуватися до сповіді" ]


Як відрізнити смертний гріх від повсякденного гріха?

ПИТАННЯ: Як відрізнити смертний гріх від повсякденного гріха?

ВІДПОВІДЬ: «Смертний гріх, – вчить Катехизм Католицької Церкви, – руйнує любов у людському серці тяжким порушенням Закону Божого; він відвертає людину від Бога, Який є його кінцевою метою і його блаженством, примушуючи віддати перевагу над Богом якомусь добру значно нижчому, аніж Бог. Повсякденний гріх зберігає любов, хоча він її ображає і ранить». Тому, коли смертний гріх чинить охрещений, то благодать Божу може повернути тільки за допомогою Таїнства Примирення. І хоча вірний покликаний часто приступати до цього Таїнства, навіть якщо має тільки повсякденні гріхи, сповідування смертних гріхів є обов'язковим для того, щоб примиритися з Богом в Таїнстві Покаяння і отримати можливість приступати до Святого Причастя. Ось чому необхідно знати, що саме об'єктивно слід зараховувати до смертних гріхів, які роблять неможливим Причастя Святими Христовими Тайнами.

Гріх є смертним за трьох одночасних умов: по-перше, він стосується серйозної матерії, по-друге, він відбувається з повним усвідомленням і з повною згодою волі.

Це усвідомлення і згода залежать від стану кожної окремої людини і стосуються кожного окремого випадку. Тому ми зупинимося на тому, що означає «серйозна матерія».

Якщо ми звернемося до Десяти Заповідей, то серед гріхів, які завжди стосуються серйозної матерії, можна назвати такі:

Тяжкі гріхи проти першої заповіді: відкидання Бога, поклоніння сатані, звернення до чаклунів, серйозні форми марновірства, гріхи проти богословських чеснот – єресь, відступництво, неприйняття істин віри, відчай щодо спасіння і, навпаки, самовпевненість щодо спасіння, ненависть до Бога і ближнього, умисне зло у ставленні до ближнього, а також завзята відмова від молитви.

Тяжкі гріхи проти другої заповіді: богохульство, порушення клятви, порушення обітниць.

Гріхи проти третьої заповіді – це неучасть у Святій Літургії у недільні дні та в установлені Церквою свята; до тяжких гріхів супроти третьої заповіді належить також прийняття Причастя, коли на совісті є ще не висповідані смертні гріхи.

Гріхи проти п'ятої заповіді: вбивство, самогубство, аборт, евтаназія, використання наркотиків, пияцтво, бійки.

Тяжкими є гріхи проти шостої заповіді, такі як аутоеротизм, блуд, дошлюбні стосунки, гомосексуальні зв'язки, контрацепція у подружжі, перелюб, сексуальне насильство, педофілія і ін.

Часто ми маємо справу з тяжким гріхом навіть, коли йдеться про матерію, яка в інших випадках є «легкою». Наприклад, четверта заповідь наказує шанувати матір і батька. Звичайно, в сім'ї можуть бути різні словесні перепалки і розбрат, непослух, – і тоді йдеться про повсякденний гріх. Але якщо йдеться про тяжкі конфлікти – про нехтування гідності своїх рідних, – то це смертний гріх. Порушення четвертої заповіді включає в себе і гріхи словесні, прокльони, плітки, що завдають шкоди честі нашого ближнього. Серед словесних гріхів потрібно розрізняти такі, які не зневажають гідності ближнього, – і тоді ми чинимо повсякденний гріх, – і такі, які завдають серйозної шкоди честі та доброму імені ближнього. У цьому випадку відбувається смертний гріх.

Або, наприклад, сьома заповідь – «не вкради». І тут потрібно розрізняти між вкраденим пакетиком льодяників (що, звичайно, є крадіжкою, гріхом) і значною сумою грошей.

Восьма заповідь наказує не брехати. Очевидно, що коли йдеться про наклеп або про неправдиве свідчення в суді, ми завжди маємо справу з тяжким гріхом. Якщо ж йдеться про неправду, сказану в цілях самозахисту або щоб не порушувати миру в сім'ї, ми не виходимо за межі повсякденного гріха, який, звісно, в будь-якому випадку залишається гріхом, і християнин, який прагне до духовної досконалості, покликаний каятися в ньому на сповіді.

Смертним гріхом проти дев'ятої заповіді: «не бажай дружини ближнього твого», – можуть бути інші гріхи проти цнотливості, окрім перерахованих вище. Коли ми плануємо вступити в гріховний зв'язок (навіть якщо потім ми ці плани не реалізуємо), ми чинимо смертний гріх. Адже Ісус сказав: «Кожен, хто дивиться з пожадливістю, той уже вчинив перелюб». Точно так само, смертними гріхами є використання порнографії або гріхи проти цнотливості вчинені через Інтернет. У той час як нечистий помисел, на якому ми не затримуємося, навіть якщо нам його не вдається відразу подолати, залишається повсякденним гріхом.

У цю заповідь включені також гріхи нескромності в погляді, в словах. Зазвичай, тут йдеться про «легку матерію» і повсякденний гріх, але легка матерія в цих випадках з легкістю може стати тяжкою. Тому так важливо говорити на сповіді про всі гріхи, якої би важкості вони не були, і питати поради у священика.

Десяту заповідь – «не бажай майна ближнього твого» – ми порушуємо, плануючи привласнити собі чуже. А тяжкість гріха, як ми говорили вище, залежить від того, що саме плануємо привласнити.

Підіб'ємо підсумок: є гріхи об'єктивно тяжкі, коли йдеться про тяжку матерію. І є гріхи, тяжкість яких залежить від того, яких збитків ми завдаємо матеріальному або духовному благу ближнього.

Звичайно, у «каталозі» перерахованих гріхів не варто бачити лише якусь «моралістську» картину. Нагадаємо із Катехизму Католицької Церкви, що за своєю суттю є смертним і буденним гріхом.

Смертний гріх руйнує любов у людському серці тяжким порушенням Закону Божого; він відвертає людину від Бога, Який є його кінцевою метою і його блаженством, примушуючи віддати перевагу над Богом чомусь іншому, що є значно нижче, аніж Бог.

Повсякденний гріх зберігає любов, хоча він її ображає і ранить. Щоб гріх був смертним, потрібні одночасно три умови: «смертний гріх – це той, який стосується серйозної матерії і, крім того, здійснений з повним усвідомленням і з повною згодою». Смертний гріх вимагає повного усвідомлення і повної згоди. Він передбачає знання гріховності дії, того, що вона суперечить Закону Божому. Він передбачає також згоду, вільний, тобто свідомий, особистий вибір. Жорстокість серця не зменшує, а збільшує вольовий характер гріха. Мимовільність гріха може послабити або навіть звільнити від тяжкої провини. Але ніхто не має права залишатися в незнанні принципів морального закону, вписаних у совість кожної людини.

Чуттєві імпульси, пристрасті також можуть зменшити вольовий і вільний характер поганого вчинку, так само, як і тиск ззовні або патологічні розлади. Гріх зі злого наміру, за вільним вибором зла – найтяжчий. Смертний гріх – це настільки ж радикальна можливість людської свободи, як сама любов. Він тягне за собою втрату любові та позбавлення освячуючої благодаті, тобто стану благодаті. Якщо він не спокутуваний каяттям і прощенням Божим, його наслідком є виключення з Царства Христа і вічна смерть у пеклі, бо наша свобода ладна вибирати назавжди і безповоротно. Проте, якщо ми можемо судити, що той чи інший вчинок сам собою є тяжким гріхом, ми повинні довірити суд над людьми правосуддю і милосердю Божому.

Ми здійснюємо повсякденний гріх, коли не дотримуємося заходів, до яких нас зобов'язує моральний закон щодо легкої матерії, або коли не підкоряємося моральному закону щодо серйозної матерії, але не зовсім свідомо чи без повної згоди. Повсякденний гріх послаблює любов; він є виявом беззаконної прихильності до створених дібр; він перешкоджає просуванню душі до доброчесного життя і до вчинення морального добра; він заслуговує тимчасового покарання. Повсякденний гріх, свідомо скоєний, а ще й без каяття, потроху штовхає нас до гріха смертного. І все-таки повсякденний гріх не налаштовує нас проти Божественної волі і дружби; він не розриває союзу з Богом. Його можна виправити людськими силами за допомогою Божої благодаті. Він не позбавляє освячуючої благодаті, дружби з Богом, любові та, відповідно, вічного блаженства, і не перешкоджає нам приступати до Святого Причастя.

На закінчення нагадаємо слова Блаженного Августина: «Людина не може, будучи у плоті, уникнути всіх гріхів, принаймні – легких. Але ці гріхи, які ми називаємо легкими, не можна вважати нешкідливими: якщо ти сприймаєш їх як нешкідливі, зважуючи їх, тремти, їх підраховуючи. Безліч легких предметів має велику вагу; безліч крапель наповнює річку; безліч зерен становить купу. Яка тоді наша надія? Перш за все, сповідь ... ».

За матеріалами: Радио Ватикана

Джерело: http://catholicnews.org.ua/


Про Сповідь.

Приготування до св. таїнства Покаяння, поради, молитви

Книжечка заторкує і частково висвітлює такі питання:

  • Щастя людини, сумління.
  • Чому Христос заснував Церкву?
  • Що є гріхом і як сповідатися?
  • Чи всі сповіді є добрими?
  • Що таке любов?

Зміст

Про щастя людини

Що відповіла б людина, яку запитали б, чи хоче вона бути щасливою? — Навіть якби відповіла, що не хоче, то їй би не повірили... Що відповіла б людина, яку запитали б, чи відчуває вона голос сумління, який хвалить за те, що вчинила добре і дорікає за зле? — Неодмінно відповіла б, що має такі відчуття. Бо кожен розуміє, що, наприклад, великодушно допомогти комусь, мудро порадити, підтримати в біді — це добре, а скривдити, зрадити, не дотримати слова — це зле. Щоправда, люди, які у своїх гріхах перебували дуже довго і низько впали, можуть мати дуже слабке і викривлене сумління. Але цікаво, що люди у різних куточках землі завжди відчували цей голос, який раз у раз виринає десь там, у глибині серця. І життя своє людина спрямовує до того, щоби щось осягнути, бореться з негараздами, шукає втіх, тобто прагне бути щасливою, та й іншим бажає щастя.

Як птахи, які летять у вирій, спрямовані на південь у теплі краї, так людина у цьому житті спрямована до щастя. Птахи, хоч і не мали уроків географії, полетять правильним маршрутом, — це у них інстинкт, який Господь дивовижним способом заклав у їхній природі. А от із людиною є трохи по-іншому. Їй Господь дав свобідну волю, тому людина може шукати собі щастя в будь-якому напрямку, але чи скрізь віднайде?..

Людство в особі прародичів в Едемському саді зневажило Бога і втратило дар щасливого життя, проте Господь зі Своєї любові не відвернувся від людини. — У Старому Завіті Він промовляв через пророків, а в Новому Завіті — через Другу Особу Божу, Сина Божого; Він, як молимось у «Символі віри», «задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із Небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком». Щоби людина не шукала щастя там, де його нема, Господь у Старому Завіті дав Десять Заповідей, які разом із голосом сумління вказують нам напрямок.

В Новому Завіті, щоб привернути людству дар досконалого щастя, яке у вічності цілком задовольнить це наше прагнення, Христос із любові до нас дає Себе катувати і як людина помирає на хресті за людські гріхи. Тоді сповнились численні пророцтва Старого Завіту, як ось ще 750 років до Христового розп'яття писав пророк Ісая: «...Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі... Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані» (Книга пророка Ісаї 53:4-5).

Гріхи людину не приводять до щастя, хіба лише можуть викликати ілюзію щастя. Гріхи спотворюють людину і вона стає їх рабом, іноді до такої міри, що своїм життям уподібнюється до тварини. Коячи гріх, людина розминається із ціллю, для якої створена, вона іде проти своєї природи, проти того напрямку, що закладений Творцем. Можна з певністю сказати, що гріхи є найбільшим лихом для людства. Вони є тією причиною, задля якої прийшов на землю Спаситель. За Свого життя Він відпускав людям гріхи, а після Свого Воскресіння цю владу передав урядові Своєї Церкви: «Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються» (Євангелія від св. Івана 20:23). Це великий дар, адже у святій Сповіді людині прощаються її помилки, блуди, всі гріхи, якими б вони не були, — все змивається Кров'ю Спасителя, якщо людина кається.

Добра сповідь наближає до Бога, допомагає людині бути щасливою на землі та приводить до того абсолютного щастя, яке неодмінно є, і хоч не може вповні відкритися нам, землянам, у цій життєвій мандрівці, але очікує на нас у Небесній Батьківщині.

Великий мислитель св. Августин, який жив ще у V столітті, так висловився про святе таїнство Покаяння: «Якщо б у Церкві не було відпущення гріхів, то не було б жодного сподівання, жодної надії на вічне життя, на вічне визволення. Подякуймо Богові, Який дав Своїй Церкві такий дар».

Церква як Божа установа

Господь Ісус заснував Церкву, яка тут, на землі, немов корабель Ноя, згідно з Божими планами провадить людей до вічної оселі, до щастя, якого природно так прагне кожна людина і повноту якого вона зможе осягнути лише з Богом і в Бозі. («Без Бога — ані до порога»). Своїй Церкві Господь передав силу, основану на Божому авторитеті, щоб здійснювати святі Таїнства для спасіння Божого люду, а також наділив Церковний Уряд владою для добра вірних приймати відповідні рішення і закони, які, звичайно, випливають із незмінної науки Ісуса Христа. Христос навчає: «...Коли він (брат, ближній) не схоче слухати їх (справедливих докорів), скажи Церкві : коли ж не схоче слухати й Церкви, нехай буде для тебе як поганин і митар. Істинно кажу вам: усе, що ви зв'яжете на землі, буде зв'язане на небі, і все, що розв'яжете на землі, буде розв'язане на небі» (Євангелія від св. Матвія 18:17–18).

Вже після Вознесіння свого Божественного Учителя і П'ятидесятниці апостоли повновладно діяли у молодій Христовій Церкві. — Замість Юди Іскаріотського призначили апостолом Матія (Дії святих апостолів 1:15–26); вирішили вибрати і поставити на службу сім дияконів (Дії святих апостолів 6:1–6); скликали Собор в Єрусалимі й постановили не накладати на поган жодних тягарів (приписів), лише наказали стримуватися від ідоложертовного м'яса, крові, душенини і розпусти (Дії святих апостолів 15:1–29). Отже, ці й інші події із життя перших християн показують, як застосовувалася урядом Церкви отримана від Христа влада «зв'язувати і розв'язувати». Святий апостол Павло навчає: «Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати; щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, — бо це для вас некорисно» (Послання до євреїв 13:17); «Нехай, отже, кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих» (Перше послання св. апостола Павла до коринтян 4:1). «Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!» (Друге послання св. апостола Павла до коринтян 5:20).

Сором у визнанні гріхів

Однією із перешкод, через яку інколи християни не наважуються приступити до сповіді, є сором у визнанні гріхів, мовляв: що про мене подумає священик?.. Однак це є спокусою і перешкоджає людині впорядкувати свої справи щодо Бога, примиритися з Господом і осягнути спокій у своїй душі. Адже багато людей у своєму житті помиляються, але гідні похвали ті, що вміють визнати свої помилки і їх виправляють. Краще виявити це тепер, у сповіді, ніж колись бути засоромленим перед тисячами людей і ангелів та бути осудженим на вічні муки через брак рішучості й щирості в покаянні.

Священик за жодних умов не зрадить таємниці сповіді. Ми також можемо сповідатися і в незнайомого священика, про якого маємо певність, що він належить до Христової Церкви і має право вділяти святі Таїнства. Пам'ятаймо, що священик є по нашій стороні, — він, як того хоче Господь Бог, спричиняється до знищення гріхів, котрі є, в першу чергу, і нашими ворогами. «Той, хто сповідається й осуджує свої гріхи, уже діє з Богом. Бог осуджує твої гріхи; якщо ти їх також осуджуєш, ти єднаєшся з Богом» (св. Августин, Трактат на Євангеліє від Івана). Господь є люблячим Батьком, Він об'явив нам, що «на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев'ятдесят дев'ятьма праведниками, що їм не треба покаяння» (Євангелія від св. Луки 15:7). А людина, що скинула із себе тягар гріхів, від сповідальниці відходить святою, — їй тепер треба лише намагатися з Божою поміччю за попередні погані вчинки надолужувати ділами любові до Бога й до ближніх і сторонитися всякого роду гріха. До цього нас закликає зі сторінок Святого Письма св. апостол Павло: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Послання св. апостола Павла до римлян 12:21). «Будьте, отже, послідовниками Бога, як любі діти, і ходіть у любові за прикладом Христа, що полюбив вас і видав Себе за вас, як принос та жертву приємного Богові запаху» (Послання св. апостола Павла до ефесян 5:1–2).

Чи всі сповіді є добрими?

Пояснення про основні елементи доброї сповіді розглянемо нижче в розділі під назвою: «Що потрібно знати, щоб сповідатися?» Тут лише зауважимо, що причинами, через які сповідь може бути недоброю і святотатською, є зокрема нещирість у визнанні гріхів , а також, у певній мірі, неусвідомлення того, що окремі вчинки однозначно є за своєю суттю важкими гріхами, які обов'язково необхідно визнавати, приступаючи до святої Сповіді.

Не може бути доброю така сповідь, в якій замовчуються, наприклад, такі гріхи:

  • уповання на допомогу ворожбитів, магів, астрологів, екстрасенсів, «цілителів» тощо;
  • передшлюбні стосунки і будь-який спосіб бажання, шукання чи задоволення цих інтимних тілесних чуттів поза благословенним Церквою подружжям;
  • свідоме уникнення запліднення шляхом вживання будь-яких штучних методів або знищення дитини в зародку;
  • ворогування із кимсь, непрощення.

Що потрібно знати, щоб сповідатися?

Для того, щоб сповідатися, досить мати лише добру волю, щирий жаль за гріхи і бути ознайомленим із елементарною інформацією про сповідь (вона подана в цьому розділі). Не потрібно володіти особливими знаннями чи вміннями, бо сповідь абсолютно не є якоюсь складною процедурою, яку були б здатні звершувати лише окремі люди. Сам Спаситель встановив св. тайну Сповіді і передав через Свою Церкву для всіх нас, грішних, незалежно від нашого віку, інтелектуального рівня чи соціально-суспільної приналежності. До таїнства Покаяння може приступати кожна людина, яка є охрещена, тобто прийняла святу тайну Хрещення.

До Сповіді завжди відносимося поважно, бо тут, як і в кожному святому таїнстві, маємо справу з Богом. І слід приготуватися, тобто застановитися над тим, які гріхи були допущені після попередньої сповіді. Каянник повинен сам перераховувати свої гріхи, а не очікувати, що священик під час сповіді буде їх «вишукувати». Звичайно, священик готовий допомогти, але кожна людина, яка сповідається, обов'язково повинна попередньо виділити окремий час, щоби в молитовному дусі перевірити, наскільки її вчинки узгоджувалися із Божим Законом, пізнати і пригадати свої гріхи , тобто зробити іспит сумління.

Які бувають гріхи

Кожен гріх є образою Бога, але коли говоримо про гріхи, то розуміємо, що вони різняться за своєю важкістю, адже ж є різниця між гріхом присвоєння собі чужого олівця і гріхом крадіжки автомобіля... Отже, гріхи поділяють на легкі та важкі (їх інколи ще називають повсякденними і смертними).

Важкий (смертний) гріх — це цілком свідоме і добровільне порушення Божого Закону в чомусь важливому . Не слід думати, що важкими гріхами є лише злочини вбивства, побиття, крадіжки... Важкою образою Бога є також опущення без важливих причин недільних і святкових відправ Служби Божої, про що говорить Божа Заповідь: «Пам'ятай день святий святкувати»; зневага батьків, ворогування, пияцтво, чужолозтво, оглядання порнографічних часописів і т. ін.

Іноді буває важко чітко визначити, до якого роду гріха віднести те чи інше порушення Божої Заповіді. Це насамперед залежить від того, наскільки морально злим у своїй суті був вчинок, а також — наскільки свідомо й добровільно він був зроблений, з яким наміром і за яких морально важливих обставин. Але, які б не були наміри або обставини, ніколи не можна виправдати такий вчинок (моральний акт), який є злом за самою своєю суттю (очорнення, подружня зрада, бажання вбивства...)

Інколи людина може сказати, що вона не хотіла того чи іншого зла, яке вчинила, мовляв: Хто знав, що воно так станеться?.. Тим часом, коли, наприклад, людина знає, що сідає за кермо несправного автомобіля, то повинна цілком усвідомлювати свою відповідальність за важкі наслідки автокатастрофи, яка може статися. Отже, свобідно вибираючи причину, що призводить до зла, ми цілком відповідальні за зло, яке з'являється внаслідок свідомого вибору причини виникнення цього зла.

Взагалі, гріхом можуть стати не лише погані діла, слова, думки, але й занедбання добрих діл, які людина повинна чинити згідно своїх обов'язків або закону християнської любові.

Руйнівна дія смертного гріха

Смертний (важкий) гріх позбавляє людину освячуючої Божої ласки (благодаті) і права належати до дітей Божих, що робить її гідною пекельного засуду. Якщо в такому стані душі людина помирає, то у вічності перебуватиме в пекельних муках, яких позбутися вже не буде можливо. Людина створена, щоб бути доброю, щасливою і жити в Божій любові. Коли ж у земному житті вона, відвертаючись від Бога, чинить зло і нерозкаяною помирає, то так обирає для себе жахливу вічність. «Всім бо нам треба з'явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле» (2 Кор. 5:10), — так навчає Святе Письмо. Треба дуже рішуче відкидати спокуси. На цьому Христос-Спаситель наголошує використовуючи таке алегоричне порівняння: «Коли око твоє до гріха тебе призводить, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло» (Євангелія від св. Матвія 18:9).

Тому людина повинна бути обачною і дбати про свою безсмертну душу, для спасіння якої конче необхідна освячуюча Божа ласка . Саме з метою її отримання і спасіння душі, з метою примирення і приязні з Богом та відновлення гідності дітей Божих користаємо із цього великого Божого дару — святої тайни Сповіді, яку ще називають таїнством Покаяння, Примирення.

З яких гріхів сповідатися

Сповідаючись, маємо обов'язок визнати всі свої важкі гріхи, які усвідомлюємо після докладного іспиту сумління. Якщо виникають сумнівні питання стосовно того, чи було допущено гріх або чи гріх є важким, то про це треба сказати священикові. Сповідь із легких гріхів не є обов'язковою, але Церква гаряче рекомендує її.

Якщо людина сповідається не вперше і на попередній сповіді визнала всі свої важкі гріхи, то не потрібно із прощених вже гріхів ще раз сповідатися, а слід лише виявити ті гріхи, які були допущені після останньої сповіді. Якщо на попередній сповіді каянник забув про якийсь гріх або гріхи, з яких мав тоді сповідатися, то нехай тепер із жалем визнає це у сповіді. Але, якщо хоча б один гріх був навмисне прихований із сорому або з іншої причини, то на тій сповіді не було прощення гріхів, навпаки — поповнення гріхів святотатством, і тепер необхідно сповідатися з усіх цих гріхів, хоч частина з них вже і була визнана у попередній сповіді.

Іспит сумління

Готуючись до сповіді, необхідно докласти певних зусиль, щоб зробити іспит сумління (це перша умова доброї сповіді), тобто пригадати й об'єктивно оцінити свої думки, слова і вчинки, які були переступом Божого Закону. Не можна це робити поверхово, ми повинні бути відвертими з собою і визнати правду такою, якою вона є, але не треба також «перегинати палицю» у вишукуванні гріхів, як це роблять дріб'язкові люди, бо Бог не вимагає від нас нічого, що перевершувало б наші сили.

Щоб добре зробити іспит сумління, варто, звичайно, вибрати відповідне місце, де можна було б без зайвих перешкод станути серцем і душею перед Богом та прислухатися до голосу Божого, що промовляє через сумління. Це можна зробити в храмі або вдома, але завжди слід спочатку звернутися в молитві до Бога, щоб Господь просвітив розум і пам'ять, дав ласку щирого жалю за гріхи і сил для цілковитого навернення й витривання в доброму. Бо без Божої ласки сама людина неспроможна до навернення і покаяння, але повинна позитивно відповісти Богові на Його ласку, що торкається людського серця, схиляючи його до правди, добра та до примирення з Господом.

Отже, пам'ятаймо, що це Божа благодать кличе нас до навернення, свідомо просімо помноження Божих ласк у душі та докладаймо всі зусилля, щоб співпрацювати з Богом у ділі нашого спасіння, бо без цієї співпраці, без відповіді людини на Божу любов спасіння неможливе.

Звернувшись у молитві до Бога (можна скористатися також текстами молитов, поданими у цій книжечці), приступаємо до іспиту сумління.

На початку варто застановитися, чи не закидує сумління якихось грішних вчинків (про які ми, може, взагалі не хотіли б навіть згадувати). Відтак треба перечитати Божі й Церковні Заповіді, перелік головних гріхів і т. д. — все це допоможе зауважити, в чому допущено переступу Божого Закону. Перелік Заповідей і можливих гріхів подається нижче у розділі під назвою «Приготування до сповіді». Він є допоміжним у пригадуванні й усвідомленні гріхів і, звичайно, не є повним.

Під час іспиту сумління ще добре є пригадати собі осіб із найближчого оточення, місця свого перебування, свої заняття, обов'язки, окремі періоди життя (відпустка, канікули...)

Застанова над життям є дуже важливим та необхідним кроком у приготуванні до сповіді, щоб чітко виявити перед священиком гріхи і так очистити свою душу від гріховного бруду.

Жаль за вчинені гріхи

Усі важкі гріхи, які пригадаються із життя після останньої добре відбутої сповіді, слід виявити священикові. Однак зауважмо, що каянник не приступає до святої Сповіді, щоб просто перелічити свої гріхи, — він повинен каятися, тобто розбудити в серці жаль за гріхи (це є другою необхідною умовою доброї сповіді). Тут не йдеться про звичайне людське почуття жалю (наприклад, жаль за пияцтво лише з тієї причини, що воно призвело до матеріальних втрат). Для того, щоб сповідь була важною, необхідний надприродний жаль. Це жаль з надприродних спонук. Він пов'язаний з міркуванням про Бога й про вічне життя та з усвідомленням провини за скоєння зла. Надприродний жаль можливий лише завдяки дії Божої благодаті, що спонукає грішника до каяття.

Взагалі, розрізняють два види надприродного жалю: недосконалий і досконалий.

Досконалий надприродний жаль (його іноді ще називають щирим жалем) виникає зі щирої любові до Господа і вже містить у собі постанову поправи, адже людині настільки прикро за кожну вчинену образу, що вона відчуває біль у душі і ненависть до гріха, тому постановляє ніколи вже не ображати Господа Бога, Котрий є найбільшим Добродієм. Через щирий жаль Господь відпускає легкі провини і навіть смертні гріхи, якщо людина має сильну постанову висповідатися, як тільки це буде можливо. Таку можливість приступити до сповіді потрібно не тільки невідкладно використати, щойно вона появиться, але й шукати її. В цьому випадку не можна приймати Святе Причастя, поки людина не висповідається.

Між складовими елементами сповіді (або, як ми називаємо, умовами доброї сповіді) жаль займає найважливіше місце . Внутрішнє покаяння є корінною переоцінкою всього життя, поверненням, наверненням до Бога усім серцем, залишенням гріха, відверненням від зла, відразою до всього негідного, що ми вчинили.

Недосконалий надприродний жаль походить не так з любові до Бога, як з усвідомлення мерзотності гріха або зі страху перед вічним прокляттям та іншими карами. Людина усвідомлює, що життя у гріхах позбавляє її освячуючої Божої ласки і права належати до дітей Божих та веде до справедливого покарання, тому й прагне скинути із себе тягар гріхів. Такий жаль цілком добрий і достатній для доброї сповіді, однак людина в той же час мусить постановити виправити своє життя, уникати гріхів і жити згідно Божих Заповідей.

Постанова не грішити

Постанова не грішити є третьою умовою доброї сповіді. Людина повинна постановити виправити своє життя і не чинити гріхів, адже ж тому вона і сповідається, щоб зректися всіх лихих вчинків, осудити їх і відновити побожне християнське життя. Наприклад, якщо чоловік і жінка живуть у парі, не перебуваючи у церковному Подружжі , то до сповіді їм не слід приступати, якщо вони не бажають припинити співжиття на віру і змінити свій стан життя на християнський. Також немає смислу приступати до сповіді особам, що чинять гріхи проти Шостої Заповіді, якщо вони не мають наміру, рішучої постанови розірвати грішні зв'язки.

Людина мусить перемогти себе і тоді, коли їй важко комусь простити кривду. Господь готовий людині простити всі «борги», всякі огидні гріхи (а гріхи є безмірно великою образою Божого Маєстату), але при цьому наголошує, що і людина, як би їй це не було важко, повинна простити «борги» своїм ближнім («прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим »). Господь прощає людям вічну кару, більші провини, ніж ті, які спроможна завинити людина людині. Ісус Христос часто наголошував: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» (Євангелія від св. Матвія 6:14–15). Простити — значить не бажати зла, старатися не пам'ятати кривди і помиритися. Якщо ж людина говорить: «Ні, цього я не можу простити», то це означає, що до сповіді вона приступити не готова, аж поки не позбудеться свого гніву і не виявить бажання та готовності до прощення.

Отже, постанова поправити своє християнське життя і не грішити є необхідним елементом доброї сповіді.

Визнання гріхів у сповіді

Визнання гріхів перед священиком — це четверта умова доброї сповіді. У сповіді ми повинні визнати всі свої смертні гріхи, які усвідомили після докладного іспиту сумління, навіть якщо ці гріхи дуже таємні і вчинені лише проти двох останніх Заповідей Декалогу («Не пожадай...»)

Привітавшись зі священиком, говоримо відразу на початку сповіді про дві речі:

  • коли останній раз сповідалися проміжок часу від минулої сповіді);
  • чи виконали накладену покуту .

Відтак перераховуємо свої гріхи. Визнаючи важкі гріхи, вказуємо їх кількість (принаймні приблизно). Якщо під час попередньої сповіді забули виявити важкий гріх або гріх, у важкості якого сумнівалися, то це необхідно зробити тепер.

Але якби трапилося, що через сором чи з іншої причини такий гріх було свідомо приховано, то сповідь була неважною, жодного гріха Господь Бог, Котрий бачить найпотаємніше в серці кожної людини, у такій сповіді не простив, більше того, — цим людина поповнила важкий гріх (гріх святотатства). Після святотатської сповіді не можна приймати Святе Причастя (воно тоді також буде святотатським); необхідно чимскоріше висповідатися, виявивши гріхи святотатства, затаєний гріх і всі інші важкі гріхи, що були поповнені після останньої добре відбутої сповіді.

У визнанні гріхів необхідною є щирість. Не можна применшувати гріхи в очах сповідника або замовчувати важливі обставини. В часі сповіді не слід називати конкретних осіб, які мали відношення до гріхів, а тим більше — когось оскаржувати, адже ми сповідаємося зі своїх гріхів, а не з гріхів свого сусіда чи когось із рідних, знайомих... Самі ж гріхи називаємо конкретно (не загальними термінами). Коли маємо запитання, що стосуються сповіді, то можемо, а часто й зобов'язані попросити пояснення і поради у священика, та все ж пам'ятаймо, що у святій тайні Сповіді визнаємо гріхи, а не ведемо тривалі духовні розмови із священнослужителем.

Визнання гріхів повинно закінчуватися словами, які щиро промовляє каянник: «Більше гріхів не пригадую. За всі вчинені гріхи щиро жалую. Постановляю поправити моє життя і не грішити» .

Цими словами людина, немовби, підводить підсумок усього попередньо сказаного і пережитого в серці, а також бере на себе відповідальність перед Богом за свою сповідь, стверджуючи, що справді бажає примирення з Господом, а тому робить все необхідне для цього, — не замовчуючи, щиро виявляє перед священиком всі гріхи, за вчинення гріхів жалує і постановляє їх більше не допускатися.

Відтак сповідник при необхідності може ще дещо перепитати і дати деякі настанови, та завжди призначає покуту (наприклад, промовити ту чи іншу молитву або зробити добрий вчинок). Виконання покути після сповіді — це акт надолужування Богові за гріховні вчинки, яких допустився каянник.

На закінчення сповіді священик молиться і вділяє розрішення, тобто силою прийнятої у Христовій Церкві тайни Священства прощає всі гріхи «в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа». Кожен, хто сповідається з розкаяним серцем і з побожним наставленням, в момент розрішення духовно воскресає, народжується до нового життя і приймає Божу благодать. Грішник певним чином випереджає суд, якому він буде підданий при кінці свого земного життя. Бо саме тепер, у сповіді, відвертає вирок за гріхи. Через покаяння і віру людина завдяки Божому милосердю у цьому таїнстві позбувається засуду, яким була б засуджена на вічну кару. Навертаючись до Христа і примирюючись із Господом, каянник приймає відновлення приязні з Богом та втрачену через гріхи гідність дитини Божої.

В часі молитви священика і вділення розрішення на закінчення сповіді каяннику теж слід молитися. Тоді, подібно до євангельського митаря, який бив себе в груди, взиваючи до Божого милосердя, висловлюємо свій жаль за гріхи цією молитвою:

Боже, милостивий будь мені грішному (грішній). Боже, очисти гріхи мої і помилуй мене. Без числа нагрішив (нагрішила) я. Господи, прости мені.

Виконання покути

Останньою, п'ятою необхідною умовою доброї сповіді є виконання накладеної священиком покути. Треба запам'ятати зміст покути і потім її старанно виконати. Здебільшого, священик надає як покуту молитву або молитви, які необхідно помолитися у довільному або в зазначеному часі (один раз чи більше).

Багато наших гріхів приносять шкоду ближнім. Слід зробити все можливе, щоб цю шкоду поправити (наприклад, віддати вкрадені речі, повернути добру славу тому, на кого був зведений наклеп, винагородити кривду). Навіть звичайна справедливість вимагає цього від нас.

Гріх також ранить і ослаблює самого грішника, його зв'язок з Богом і з ближніми. Розрішення усуває гріх, але не усуває всього безладу, спричиненого гріхом. Грішник, звільнений від гріха, має потребу ще цілковито відновити своє духовне здоров'я і чинити діла, відповідні духові покаяння, тобто покутувати. Крім обов'язкового виконання накладеної священиком покути, добровільними ділами покути в першу чергу повинні стати вчинки, протилежні гріхам, що були допущені, а також молитви, діла милосердя, служіння ближнім, піст, розумні жертви, самозречення, терпеливе прийняття життєвих терпінь і негараздів.

Святе Причастя

Після доброї сповіді приступають до святого таїнства Євхаристії (приймають Святе Причастя). Під видом хліба і вина на Службі Божій священик вділяє правдиве Тіло і Кров Ісуса Христа. Цю незбагненну Пресвяту Тайну Євхаристії, як і інші шість святих Таїнств, установив Сам Христос, Котрий на Тайній Вечері здійснив першу Службу Божу та, ламаючи хліб і подаючи чашу, промовив слова, що їх ми чуємо на Св. Літургії з уст священика: «Прийміть, їжте, це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів... Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів» (пор.: Євангелія від св. Матвія 26:26–28, Євангелія від св. Марка 14:22–24, Перше послання св. апостола Павла до коринтян 11:24–25). «Чиніть це на Мій спомин» — заповів Христос (Євангелія від св. Луки 22:19).

Про таїнство Євхаристії записано в усіх чотирьох Євангеліях. «...Юдеї заходилися сперечатись між собою, кажучи: Як отой може нам своє тіло дати їсти? А Ісус їм: Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете Тіло Чоловічого Сина й не питимете Його Кров, не матимете життя в собі. Хто Тіло Моє їсть і Кров Мою п'є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня. Бо Тіло Моє — їжа правдива, і Кров Моя — правдивий напій. Хто споживає Тіло Моє і Кров Мою п'є, той у Мені перебуває, а Я — в ньому» (Євангелія від св. Івана 6:52–56). А св. апостол Павло в посланні до Корінтян застерігає: «Хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винен за Тіло і Кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п'є цю чашу. Бо той, хто їсть і п'є, не розрізняючи Господнього Тіла, суд собі їсть і п'є» (Перше послання св. апостола Павла до коринтян 11:27–29).

Тому до Пресвятої Євхаристії приступаємо з особливою побожністю. Для цього насамперед готуємося духовно, — через щирий жаль і сповідь очищуємось із важких гріхів (за повсякденні гріхи розбуджуємо в серці щирий жаль). Піст перед сповіддю є похвальним, але згідно з дозволом Церкви сповідатися можна, не утримуючись попередньо від трапези, а от перед прийняттям святої тайни Євхаристії слід утриматися від їжі і напоїв принаймні одну годину (пиття чистої води не порушує посту), але зазвичай, три години перед Святим Причастям вірні стараються не споживати їжі, а багато християн дотримуються ще тривалішого посту перед Святим Причастям.

Навіть зовнішня постава (рухи, вбрання) повинна виражати пошану, врочистість і радість цієї хвилини, коли Христос стає нашим гостем. Після Святого Причастя складаємо Богові подячні молитви.

Свята Літургія (Служба Божа) є Богослужінням, під час якого Сам Христос як Богочоловік заступається за нас, адже в часі Служби Божої через руки священика відбувається відновлення Хресної жертви Ісуса Христа, Який помер за нас, проливши Свою Кров. В цьому могутність Служби Божої. А її завершенням, центром є Пресвята Євхаристія. Церква за наказом Господнім, на Божу прославу і для добра людських душ щодня, а особливо урочисто в неділі і свята, звершує цю Безкровну Жертву на престолах храмів по всьому світі.

Причащатися — означає приймати Самого Христа, Який приніс Себе в жертву за нас, глибоко єднатися з Христом і жити Ним. — «Як Мене Отець Живий послав і Я Отцем живу, так і той, хто споживає Мене, житиме Мною» (Євангелія від св. Івана 6:57). Те, що матеріальна пожива чинить у нашому тілесному житті, Святе Причастя здійснює чудовим способом у духовному житті. Як тілесна їжа служить відновленню втрачених сил, так Пресвята Євхаристія зміцнює любов, яка в щоденному житті схильна послаблюватися. Віддавши Себе для нас, Христос через благоговійне прийняття нами Святого Причастя прощає нам легкі гріхи, наново оживляє християнську любов і робить нас здатними поборювати спокуси.

Приготування до сповіді

I. ДВІ ГОЛОВНІ ЗАПОВІДІ

Найпершими і найбільшими є дві головні Заповіді любові, які визначають загальну суть Божого Закону і людського життя:

  1. Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всією силою твоєю і всіма думками твоїми.
  2. Люби ближнього твого, як самого себе.

У сьогоднішньому світі поширюється викривлене поняття любові. Любов ототожнюють суто із почуттями, часто принижуючи, знецінюючи її, зводячи до рівня безвідповідального тілесного задоволення. Почуття можуть служити виявом любові, але ніколи не повинні бути виключною ціллю, як і не повинні панувати над людиною, сковуючи її духовні сили, тобто розум і волю.

У взаємовідносинах між духовно зрілими людьми визначальним чинником є не інстинкт, почуття, егоїстичне задоволення, а готовність безкорисливо співпрацювати з усіма й жити на засадах добра, справедливості і братерства. Справжня любов завжди безкорислива, жертовна і в щоденному житті готова творити добро.

Сам Спаситель часто навчав: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм» (Євангелія від св. Матвія 7:12); «Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших — ви Мені зробили» (Євангелія від св. Матвія 25:40).

Так і апостоли вірно зберегли Христову науку, передаючи її нам, про що читаємо у Святому Письмі: «Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любові, бо той, хто любить другого, виконав закон. Бо заповіді: «Не чини перелюбу», «Не вбивай», «Не кради», «Не пожадай», і всі інші заповіді містяться у цьому слові: «Люби твого ближнього, як себе самого». Любов ближньому зла не чинить. Любов, отже, — виконання Закону (Божого)» (Послання св. апостола Павла до римлян 13:8–10). «Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог — любов. Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог Свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього... Він полюбив нас і послав Сина Свого — примирення за гріхи наші. Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити» (Перше соборне послання св. апостола Івана 4:7–11).

Лише чиста християнська любов спроможна робити людину по-справжньому щасливою.

II. ДЕСЯТЬ БОЖИХ ЗАПОВІДЕЙ (ДЕКАЛОГ)

1. Я — Господь Бог твій: нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене.

Гріхи: Піддання сумнівам віри в Господа Бога та об'явлених Божих правд. Участь у безбожних розмовах. Участь у викликанні духів, звернення до магів, ворожбитів, астрологів, екстрасенсів і т. д. Ставлення грошей, матеріальних здобутків, певних осіб або слави за найвищу ціль свого життя, майже обожнення речей та осіб. Віра в силу амулетів, у вплив на події певних чисел, в гороскопи, сни та в інші забобони. Соромливість щодо визнавання віри в Бога. Занедбування щоденної молитви.

2. Не взивай намарне імені Господа Бога твого.

Гріхи: Кривоприсягання. Легковажне взивання Бога за свідка. Вимовляння без пошани або зі звички імені Господа Бога. Вживання до жартів святих слів, імен святих, насміхання з церковних обрядів.

3. Пам'ятай день святий святкувати.

Гріхи: Опущення Служби Божої у неділі або свята без важливої причини (зауважити, наскільки часто). Праця в неділю або у свято без важливої потреби. Спізнення на Службу Божу. Занедбування читання доброї релігійної літератури.

4. Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі.

Гріхи: Зневага когось із батьків, дідуся, бабці. Занедбання опіки над рідними, коли вони цього потребують. Непослух дітей, коли батьки їх виховують і привчають до доброго. Чинення наперекір батькам, гнів. Насміхання з батьків, розголошування їхніх хиб. Глузування з людей старшого віку. Погорда рідним краєм, народом.

5. Не вбивай.

Гріхи: Вбивство, евтаназія, аборт та інші засоби знищення людини в зародку. Заподіяння комусь шкоди на здоров'ї. Гнів, ворогування. Нищення здоров'я курінням, вживанням наркотиків або алкоголю. Легковажне занедбування свого здоров'я. Розповсюдження наркотичних засобів, заохочення до вживання алкоголю і т. ін. Гарячкове, гнівливе покарання дітей, підвладних. Зумисне дратування, спричинення смутку, прокльони, помста. Нищення природи, засмічування навколишнього середовища.

6. Не чужолож.

Гріхи: Зрада подружньої вірності. Передшлюбні тілесні стосунки (розпуста), шукання задоволення цих інтимних тілесних відчуттів поза подружжям. Спільне життя чоловіка з жінкою, якщо вони не мають церковного шлюбу. Подружній онанізм, вживання протизаплідних засобів. Оглядання соромітницьких зображень, кінофільмів. Читання аморальних книжок. Замилування в соромітницьких думках, бажаннях. Ношення непристойного одягу. Вживання непристойних слів, жартів або натяків.

7. Не кради.

Гріхи: Привласнення чужих речей, грошей. Ошукування когось на грошах, майні, товарі. Легкодушне заборгування без достатньої ймовірності повернути борг. Бажання заволодіти чужими речами, майном. Затримування чужої власності. Заподіяння шкоди власності ближнього. Небажання виправити вчинену шкоду. Легковажне нищення матеріального добра і марне розтрачування грошей, якими можна було б допомогти потребуючим.

8. Не свідчи ложно на ближнього твого.

Гріхи: Зведення наклепу; очорнення, тобто звинувачення в поганих вчинках перед іншими когось невинного. Підривання чийогось авторитету. Пліткування, розголошування чужих провин, хиб або невдач — це обмова, навіть якщо при цьому говорити правду.

9. Не пожадай жінки ближнього твого.

10. Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого.

Дев'ята й Десята Заповіді тісно пов'язані із Шостою й Сьомою Заповідями і звертають увагу на серце людини — центр моральної особистості. «Із серця бо походять лихі думки, вбивства, перелюби, розпуста...» (Євангелія від св. Матвія 15:19). Боротьба з тілесними пожаданнями відбувається через очищення серця і практикування поміркованості, стриманості. Дев'ята Заповідь застерігає від плотського пожадання (хтивості). Очищення серця вимагає молитви, чистоти наміру і погляду. Чистота серця потребує відчуття духовної гідності, соромливості, що пов'язана з терпеливістю, скромністю й обачністю.

Десята Заповідь забороняє пожадання дібр інших людей, бо це є коренем крадіжок, грабувань, шахрайств, заборонених Сьомою Заповіддю, та часто призводить до різних форм насильства і несправедливості. Десята Заповідь також вимагає вигнати з людського серця жадібність, захланність і заздрість.

III. ЦЕРКОВНІ ЗАПОВІДІ

  1. Установлені свята святкувати.
  2. У неділі і свята брати участь у Св. Літургії.
  3. Установлені пости постити.
  4. Кожного року, принаймні раз, у Пасхальному часі, сповідатися і причащатися.
  5. У заборонені часи весіль і забав не справляти.
  6. Злих книжок і писем не читати.
  7. На утримання католицьких церков і шкіл датки давати.

1, 2. Перша і друга Церковні Заповіді лише конкретизують третю Божу Заповідь.

3. У нашій Церкві встановлено чотири пости: Великий піст, Петрівка, Спасівка (це Успенський піст) і Пилипівка (це Різдвяний піст). На спомин хресної смерті Спасителя кожної п'ятниці (крім п'ятниць у періоди загальниць) маємо обов'язок постити, стримуючись зокрема від споживання м'яса. В перший тиждень Великого посту і в Страсний тиждень постимо, як у п'ятниці, але в перший день Великого посту і в Страсну П'ятницю приписується строгий піст, тобто не можна споживати ні м'яса, ні набілу (солонини, тваринного жиру, молочних продуктів). У Навечір'я Різдва й Богоявлення, у свята Воздвиження Чесного Хреста й Усікновення Чесної Голови Івана Хрестителя треба стримуватися від м'ясних страв.

Звільнення від посту є у дні: Господських і Богородичних празників, національного свята Дня Незалежності і цивільного Нового року, а також в періоди загальниць (їх є чотири: від Різдва до Навечір'я Богоявлення, від неділі Митаря і Фарисея до неділі Блудного сина, від Пасхи до Томиної неділі і від Зіслання Св. Духа до неділі Всіх Святих).

Звільнені від цих вимог діти до 14 років, люди, яким виповнилось 59 років, а також матері, які годують немовлят, недужі, і ті, що не розпоряджаються вповні своєю особою через прийняті обов'язки (напр., військовослужбовці).

У період постів слід частіше молитися, чинити діла християнської любові, милосердя і пильніше остерігатися гріхів.

4. Недотримання цієї заповіді є важким гріхом. Але кожен свідомий віри християнин приступає до Святого Причастя принаймні у неділі і свята, сповідається перед великими святами; а коли б важко згрішив, то негайно жалує за гріх, поспішаючи примиритися з Богом.

5. До заборонених часів належать періоди постів, а також дві загальниці — від Різдва до Богоявлення і від Воскресіння Господнього (Пасхи) до Томиної (Провідної) неділі.

6. Безсумнівною шкодою для душі людини й образою Бога є: читання аморальної та антихристиянської літератури, а також перегляд згіршуючих кінофільмів, телепередач і сторінок інтернету, якщо вони поширюють ненависть до релігії, до Христової Церкви, підривають її авторитет або основи віри й християнської моралі.

7. Тут йдеться про сумлінні внески, на які людині дозволяють її можливості. Церковна громада часто є єдиним джерелом фінансування парафії, забезпечення її функціонування й утримання священнослужителів. Зрештою, про цей обов'язок матеріальної підтримки чітко навчають книги Старого і Нового Завітів.

IV. ГОЛОВНІ ГРІХИ І ПРОТИЛЕЖНІ ЇМ ЧЕСНОТИ

  1. Гордість.
  2. Захланність.
  3. Нечистота.
  4. Заздрість.
  5. Непоміркованість.
  6. Гнів.
  7. Лінивство.
  1. Покора.
  2. Щедрість.
  3. Чистота.
  4. Зичливість.
  5. Поміркованість.
  6. Лагідність.
  7. Пильність.

Поширені гріхи, що походять з головних

Зверхнє ставлення до інших, приниження інших, висміювання, бажання і спроби вивищити себе над кимось, зловживання вигідним становищем. Скупість. Сороміцькі вчинки і пожадання, що суперечать Шостій або Дев'ятій Заповіді. Заздрість стає причиною обмов, недоброзичливості, гніву; спричиняє смуток від успіхів інших і радість із чужих невдач. Обжерливість, прагнення лише вишуканих страв і напоїв; надмірне або часте вживання алкоголю. Ненависть, непрощення, бажання комусь зла, агресивні прояви нетерпеливості та гарячкуватості, упереджене ставлення до когось; прокльони. Занедбування обов'язків: християнських, родинних, суспільних; лінь до молитви, до праці, до навчання.

V. ЧУЖІ ГРІХИ

Гріхи інших людей, до вчинення яких ми маємо лише опосередковане відношення і за них несемо часткову відповідальність, спричиняють для нас гріхи, які називаються чужими. Наприклад, у грісі аборту винна сама жінка, але згрішили і ті, що її до цього спонукали, дораджували, допомагали... Назвемо види чужих гріхів:

  1. Наказувати чинити гріх.
  2. Спонукати до гріха.
  3. Дораджувати гріх.
  4. Дозволяти на гріх.
  5. Допомагати у грісі.
  6. Не карати за гріх.
  7. Гріх обстоювати.
  8. Гріх хвалити.
  9. На гріх мовчати.

VI. ГРІХИ ПРОТИ СВЯТОГО ДУХА

  1. Надмірна надія на Боже милосердя.
  2. Безнадійність на Боже милосердя.
  3. Спротив пізнаній правді християнської віри.
  4. Завидування ближньому Божої ласки.
  5. Нечутливість на спасенні перестороги.
  6. Нерозкаяність до самої смерті.

VII. ГРІХИ, ЩО КЛИЧУТЬ ПРО ПОМСТУ ДО НЕБА

  1. Умисне людиновбивство.
  2. Содомський гріх.
  3. Заподіяння кривди вдовам або сиротам.
  4. Затримування заробітної платні.

VIII. ДІЛА МИЛОСЕРДЯ

Закон християнської любові зобов'язує нас чинити діла милосердя.

Сім діл милосердя для душі

  1. Грішника навернути.
  2. Невіжу навчити.
  3. У сумніві порадити.
  4. Сумного потішити.
  5. Кривду терпляче зносити.
  6. Образу з серця прощати.
  7. За живих і померлих молитися.

Сім діл милосердя для тіла

  1. Голодного нагодувати.
  2. Спраглого напоїти.
  3. Нагого зодягнути.
  4. Подорожнього в дім прийняти.
  5. Недужому послужити.
  6. В'язня відвідати.
  7. Померлого поховати.

Деякі додаткові зауваги

Не кожна погана думка є гріхом, а лише та, на яку людина погоджується у своєму серці. Взагалі, спокуси стають гріхами тоді, коли людина на них погоджується і їх приймає, а якщо поборює спокуси і їх відкидає, то має заслугу.

Якщо каянник, сповідаючись, забув виявити важкий гріх, то нехай тим надмірно не бентежиться, бо через це сповідь не втрачає своїх плодів, але в наступній сповіді забутий гріх необхідно визнати. Якщо ж важкий гріх було свідомо замовчено або приховано, то така сповідь була цілковито негідною і святотатською. Треба дуже пильно й рішуче остерігатися нещирості у сповіді; ця спокуса походить від прихованої людської гордості та від диявола, який у своїй злобі найбільше зацікавлений, щоб звести нанівець наші зусилля і плоди покаяння.

Якщо каянник не почув або забув зміст покути, то повинен перепитати священика, а якщо забув виконати покуту в окремо призначений час, то повинен зробити це в інший час, а при наступній сповіді сказати про це священикові.

Після доброї сповіді християнин може протягом якогось часу приступати до Святого Причастя і не зобов'язаний кожного разу перед цим сповідатися, хіба би він згрішив важким гріхом.

Генеральна сповідь — це сповідь з гріхів із цілого життя. Вона приносить велику користь для духовного зростання, але її не радять здійснювати часто (принаймні не частіше, ніж один раз на рік).

Добра сповідь, хоч і не дає гарантії, що людина більше не допуститься гріхів, але через запевнення Ісуса Христа гарантує їх прощення і є дуже ефективним засобом у боротьбі проти них. Тому, якби трапилося, що людина знову вчинила важкий гріх, нехай вона не зволікає з очищенням своєї душі, бо тривання людини в упадку є більш прикрим для Бога, ніж самий гріх. Добра сповідь, крім очищення з гріхів, неодмінно робить людину більш пильною, відпірною до гріхів, просвітлює душу Божим світлом і скріплює волю.

У змаганні до святості безцінними засобами є власне Святі Тайни (зокрема — Сповідь і Євхаристія), а також щира й часта молитва, допомога духовного провідника, читання Св. Письма і християнської літератури, покора, витривалість у доброму, дбання про добрі вчинки, розважливість, пильність у плеканні добрих думок і рішучість у відкиданні спокус, уникання нагод до гріхів (тобто місць, осіб і занять, які спонукають до гріха), часте пригадування про всюдиприсутність Бога і шукання Його святої волі.

Зростання у святості, отже, залежить від старанної і розумної співпраці людини з Божими ласками. Про потребу переміни із грішного на боговгодне життя св. апостол Павло говорить так: «Вам треба позбутися, за вашим попереднім життям, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті, а відновитись духом вашого ума й одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди» (Послання св. апостола Павла до ефесян 4:22–24).

Молитви

ПЕРЕД ІСПИТОМ СУМЛІННЯ І ПЕРЕД СПОВІДДЮ

Милосердний Боже! Ти сказав, що не хочеш смерті грішника, а щоб він навернувся й жив. Оце я стаю перед Тобою та щиро молю Тебе: вчини зі мною, Боже, за безконечним милосердям Твоїм. Не відкидай мене, Господи, через численні гріхи мої, а вчини Своєю святою ласкою, щоб я пізнав (пізнала) їхню огидність, перейнявся (перейнялася) щирим жалем і сокрушеним серцем визнав (визнала) у святому таїнстві Покаяння всі свої тяжкі провини.

Духу Святий, просвіти мій розум і пам'ять, щоб я пригадав (пригадала) і усвідомив (усвідомила) свої гріхи; дай мені ласку щирого жалю й рішучої волі на майбутнє виправитись і більше ніколи не грішити.

Царю небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші.

Пречиста Діво Маріє, св. Ангеле Хоронителю і всі Святі, моліть Бога за мене. Амінь.

* * *

Доки, душе моя, перебуватимеш у гріхах? Доки відкладатимеш покаяння? Чому ти охляла і служиш гріхові? І чому, хворіючи, до Лікаря ти не йдеш? Яку відповідь знайдеш, душе моя, в день судний? Або хто звільнить тебе з вироку на вогонь вічний та інші муки? Ніхто, якщо ти сама не умилостивиш Добросердного, залишивши діла твої лихі і взявшись до життя добровгодного. Маючи ліки покаяння, піднесись із того зла, яке ти вчинила, та оплакуй твої безмірні прогрішення, благаючи Лікаря душ і тіл: Помилуй мене, Господи, і спаси!

* * *

Господи! Побачивши в мені лінивство до добрих діл і схильність до злого, багатоликий змій перемінюється і показує грішну принаду, зводячи мене, щоб зло приймати як добро. Але Ти, Господи, дай мені в серці відчути страх Твій і соромитися лукавих вчинків, щоб спастися мені від усякого лиха, спокійно пройти життя і, чисто проживши, знайти в день судний Тебе — доброго й милосердного Владику.

* * *

Ослаби, прости, відпусти, Боже, прогрішення мої добровільні й недобровільні, що в слові і в ділі, свідомі й несвідомі, що в думці і в помислі, що вдень і вночі; все прости, бо Ти благий і чоловіколюбець.

* * *

Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного (грішну).

ПСАЛОМ 51 (50)

Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї, і багатством щедрот Твоїх очисти мене з беззаконня мого. Обмий мене повнотою з беззаконня мого, і від гріха мого очисти мене. Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій є завжди передо мною. Проти Тебе єдиного я згрішив і перед Тобою зло вчинив; то й правий Ти в словах Твоїх і переможеш, коли будеш судити. Це бо в беззаконнях я зачатий, і в гріхах породила мене мати моя. Це бо істину полюбив єси, невідоме й таємне мудрості Своєї явив Ти мені. Окропи мене іссопом, і очищуся, обмий мене, і стану біліший від снігу. Дай мені відчути радість і веселість, зрадіють кості сокрушені. Відверни лице Твоє від гріхів моїх, і всі беззаконня мої очисти. Серце чисте створи в мені, Боже, і духа правого обнови в нутрі моєму. Не відкинь мене від лиця Твого, і Духа Твого Святого не відійми від мене. Поверни мені радість спасіння Твого, і духом владичним утверди мене. Вкажу беззаконним дороги Твої, і нечестиві до Тебе навернуться. Визволь мене від вини крови, Боже, Боже спасіння мого, і язик мій радісно прославить справедливість Твою. Господи, губи мої відкрий, і уста мої сповістять хвалу Твою. Бо якби Ти жертви захотів, дав би я, та всепалення не миле Тобі. Жертва Богові — дух сокрушений, серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить. Ущаслив, Господи, благоволінням Твоїм Сіон, і нехай відбудуються стіни єрусалимські. Тоді вподобаєш Собі жертву правди, приношення і всепалення; тоді покладуть на вівтар Твій тельців.

МОЛИТВА ПІСЛЯ СПОВІДІ

Милосердний Боже! Дякую Тобі з цілого серця, що Ти простив мені мої гріхи й очистив мою душу, що привернув мені освячуючу ласку і прийняв наново за Свою дитину. Хочу належати завжди тільки Тобі, Тебе одного любити понад усе і Твою волю чинити. Обіцяю остерігатися гріхів і всякої нагоди до них. Однак прошу Тебе, Господи, додай мені ласк, щоб я витривав (витривала) у доброму. Пречиста Діво Маріє, Мати Божа й моя Мати! Молю Тебе: допоможи мені так виконувати Божу волю, як Ти її виконувала. Святий Ангеле Хоронителю і всі Святі, оберігайте мене від усього злого! Амінь.

ПСАЛОМ 32 (31)

Блажен, кому простилось беззаконня, кому гріх покрито. Блажен той, кому Бог вини не залічить, і в кого на душі нема лукавства. Як я мовчав, ниділи мої кості серед мого безнастанного стогнання. Бо вдень і вночі Твоя рука тяжіла надо мною, висохла моя сила, немов під літню спеку. Я висповідав Тобі гріх мій і не затаїв провини моєї. Я мовив: «Признаюсь Господеві в моїх провинах», і Ти простив вину гріха мого. Тому помолиться до Тебе всяк побожний в час небезпеки. І під час повені вод великих — вони до нього не досягнуть. Ти — захист мій. Ти збережеш мене від скрути, огорнеш мене радістю мого спасіння. «Навчу тебе й вкажу тобі дорогу, якою маєш ходити; дам тобі пораду; на тобі — Моє око! Не будьте, як той кінь, немов віслюк той нерозумний, що запал їхній треба віжками й вудилом гамувати, а то до тебе не підійдуть». Великих мук зазнають нечестиві; хто ж уповає на Господа, того огортає ласка. Радійте в Господі й веселіться, праведні, і ликуйте всі праві серцем.

ОТЧЕ НАШ (ГОСПОДНЯ МОЛИТВА)

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім'я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

МОЛИТВА ДО ПРЕЧИСТОЇ ДІВИ МАРІЇ

Богородице Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з Тобою. Благословенна Ти між жінками і благословенний плід лона Твого, бо Ти породила Христа Спаса, Ізбавителя душ наших.

ТИ, ЩО ПОВСЯКЧАС І КОЖНОЇ ГОДИНИ

Ти, що повсякчас і кожної години на небі й на землі приймаєш поклін і славу, Боже добрий, довготерпеливий і многомилостивий, що праведних любиш і грішних милуєш, і всіх кличеш до спасіння заради обіцянки майбутніх благ! Прийми, Господи, в цю хвилину й наші молитви і спрямуй життя наше до Твоїх Заповідей. Душі наші освяти, тіла очисти, думки наші направ, розум очисти й протверези, і визволь нас від усякої скорботи, лиха й слабування. Захисти нас святими ангелами Твоїми, щоб ми, їх охороною збережені й напоумлені, осягнули єдність віри та зрозуміння неприступної Твоєї слави, бо Ти благословенний на віки вічні. Амінь.

МОЛИТВА ПЕРЕД СВЯТИМ ПРИЧАСТЯМ

Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти єси воістину Христос, Син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший (перша) я.

Вечері Твоєї Тайної сьогодні, Сину Божий, мене причасником (причасницею) прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але як розбійник сповідаюся Тобі: Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш у царстві Твоїм. Пом'яни мене, Владико, коли прийдеш у царстві Твоїм. Пом'яни мене, Святий, коли прийдеш у царстві Твоїм.

Нехай не на суд і не в осудження буде мені причастя святих Твоїх Таїн, Господи, а на зцілення душі і тіла.

Боже, милостивий будь мені грішному (грішній). Боже, очисти гріхи мої і помилуй мене. Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені.

МОЛИТВИ ПІСЛЯ СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ

Владико Христе Боже, Царю віків і Творче всього, дякую Тобі за всі блага, якими Ти мене обдарував, і за причастя Твоїх пречистих і животворних Таїнств. Тому благаю Тебе, благий і чоловіколюбче, охороняй мене під Твоїм покровом і в тіні крил Твоїх та обдаруй мене чистим сумлінням, щоб я аж до останнього мого подиху достойно причащався (причащалася) Твоїх святощів на відпущення гріхів і на життя вічне. Бо Ти є хліб життя, джерело святості, податель благ, і Тобі славу возсилаємо з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

* * *

Таїнственно удостоївшись бути причасником (причасницею) Твого пречистого Тіла і чесної Крові, Христе Боже, оспівую і благословлю, поклоняюся, славлю і величаю спасіння Твої, Господи, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Книжечку уклали:
о. Порфирій В. Шумило, ЧСВВ
бр. Пімен І. Коневич, ЧСВВ

Джерело: http://osbm-buchach.org.ua/


Читайте також:

- Как подготовиться к исповеди
- Як підготуватися до сповіді
- Молитвы перед Святым Причащением
- Молитвенное правило после Святого Причащения
- Молитви перед Святим Причастям
- Молитви після Святого Причастя

 

 

 


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!